Втомлені гори

Як народ піднявсь за тебе – Ти народом тим гордивсь, А як став ти Президентом, Став... оранжевий якийсь. Вже оранжеві не треба. Як в Шекспіра, так сказать, Мавр зробив свою роботу І його "пора кінчать!"... 31.7.2006 р. ОЛІМП ХИТАЄТЬСЯ Голови людей переповнені політикою до відказу, Як в медоносний рік соти медом. А я ще на морі не був ні разу, То ж яким може буть моє кредо? А вожді на трибунах розпинаються, Ніби хоче народ неймовірного. А стовпи під Олімпом хитаються, Бо нема там ні жодного вірного. 24.5.1990 р. ДЗВІН Ми сьогодні один одному тисли правиці, Бо з часів, як в Росії жив Герцен, Щоб жила демократія – бив "Колокол", А сьогодні це робить – Єльцин. А тому, я горжусь тобою Немов жіночки замужні, Що є такі люди на світі – І прості, і мужні. 24.5.1990 р. ІДЕАЛ Комуністам Він не робив нікому злого І доброго теж не робив, Ото і всього, що всім посміхався, Що всім обіцяв все і, задоволений, Як кіт куснем м’яса, – Дивився, мовчав і пив. А не ідеали про щось сперечались, творили І вірили у Комунізм. І коли ми, здавалось, наблизились до нього – До Комунізму – Десь загубився той віз, що нас віз. Першого комуніста питаю: – Де віз? А він головою киває: – Пішов ти кобилі під хвіст! Другого теж питаю: – Моя хата скраю. Третьому голову впер у мангал! А він кричить: – Я – ідеал! І всі говорили, що всі – ідеали, І мов хом’яки, всі соплі жували. І кожен кричав, що людей він любив... А що ж для людей ти конкретно зробив? Кого і коли ти, скажи, захистив, Коли навіть батька, братів не щадив? Отакий він був комуніст – ідеал, Бо думав про себе, про свій капітал. Таким був і Петя – мій друг комуніст, Такий і Петро Симоненко – двоїст. Одне думає, а інше говорить, Щоб весь мій народ десь в Сибір запроторить, Зробити іще геноцид над народом, Аби той забувся зовсім свого роду. А зараз, погляньте, як він розпинається, Невже хтось і справді ще вірить, Що він так для нас, вибачайте, старається? Комунізму не було і не буде, Досить про це навіть мріяти, люди. Хіба той забор, що в Мостищах мурує, Невже, ви вважаєте, вам подарує? Усе це – утопія, маріння, люди. Затемнення розуму. Цього не буде. Бо потяг, що йшов в Комунізм – проморгали Не ти і не я, а оті ідеали, Які все, що бачили, те і хватали, Ще більше ніж тигри, гієни й шакали. Отакий він ідеал, Що в дитинстві з печі впав. І хай буде це між нами – Є і безсловесні хами. Бо, щоб в нас усіх не була хата скраю, То якого б ще треба було людям раю? А, пригляньтесь, ви до Ради, Хто ж народ наш підло зрадив? Цифра за триста вам що-небудь каже? Чухайтесь довше – скаже!!! 28.10.2001 р.-14.07.2004 р. ЄВНУХИ Кажуть, що в державі нашій буде безробіття І що вивезуть, нарешті, все з Союзу сміття. Я ж не вірю в те що кажуть, а вірю в резерви, Бо у нас ще є дівчата. Не дівчата – перли. І хоч ще вони в підпіллі розважають свиту, Бо у нас це все в Союзі роблять шито-крито, Але впевнений, що скоро відкриють притони, І до нас з усього світу підуть враз мільйони. Бо роботу цю у світі і в нас полюбляють, А то, де в бюджет взять гроші, євнухи питають. 25.5.1990 р. ПРО ЩЕДРИХ В нас знать завжди буває щедра, Якщо комусь ламає ребра. 21.11.2007 р. МАЄМО ТЕ, ЩО МАЄМО Кравчук Л. М. Ми живем в такій державі, Де любов і благодать В нас межує із стрептизом, Де вже нічого знімать. Одним словом, на Вкраїні Ніби стали всі блатні: Ніби курочки – дівчата, Ну а хлопці, як півні. Приучають любих наших Бути незалежними, Як же наших добродіїв Не назвеш чудесними!? Поки ми розбагатієм, То пани натішаться, От і маєм те, що маєм, Хоч бери і вішайся. 13.8.2001 р. ДОМОВИЛИСЬ... Сидять Стрельцов із Осипович І бідні аж плачуть: – І кому б це в УВК в нас