Втомлені гори

І всі люди уже задихаються, А над нами летять журавлі І назад вже до нас не вертаються. Над планетою носиться смерть, Невидима, без смаку, з апатії, І руйнує довіру вщент До Москви, комунізму, до партії. 5.4.1990 р. ЖИВУ, ЯК МАТРОСОВ Я був поза часом і поза людьми, На світ наваливсь, як Матросов грудьми, На світ казнокрадів і світ брехунів, Щоб більше наш світ від брехні не чорнів. 24.8.1997 р. ЦАР – ЯНИЧАР Якісь думки неповноцінні Обсіли мій духовний трон, І ніби я – не я вже зовсім, А цар якийсь, чи фараон. І віддаю геть всім накази, Щось на зразок: піди, подай, А по палацу ходять Ази І всі заманюють в свій рай. Навколо скрізь одні лакузи, Де не поткнись – одні раби, І всі вовтузяться на пузі, Що з ними вже що хоч роби. Й мені їй-богу бридко стало: – Невже це мій такий народ, Якому б що не говорили – А він мовчить, закривши рот? Та що ж це, вибачте, за царство Та і який із мене цар? Певно, якщо такий народ мій, То я в тім царстві – яничар? 20.1.1997 р. КУДИ БІЖИТЬ МІСЯЦЬ? Коли дивлюсь, як Місяць в хмарах По небу синьому біжить, То так і хочу запитати: – Куди ж це він всю ніч спішить? Куди біжить, куди несеться, Що й не присяде ні на мить, Невже і в нього є проблеми, Чи на партзбори десь спішить? А може в нього є кохана, І на побачення біжить, Й себе не хоче, так сказати, Від злого ока засвітить? Коли дивлюсь, як Місяць ясний По небу синьому біжить, То з кожним днем мені все більше Бажання в світі цьому жить. 20.1.1997 р. ПО СПРАВЕДЛИВОСТІ Не любила наша влада Ні п’яниць, ані ханиг, А де бачили тверезим Хоч одного ви із них? І хоч зроду для робочих Не творила милості, Та любила повторяти: – Всім по – справедливості! 5.6.1990 р. ВЕСЕЛИСЬ, НАРОД Пий, народ, і веселись, Згадуй, як ти жив колись, Соплі витри рукавом, І на панщину бігом. Не хотів буть Прометеєм – Будь підручним чи лакеєм. Там не треба мислить, Сенька, Взяв ярмо й тягни злегенька. Мни у ступі свою долю І співай пісні про волю, Адже воля для мужла – Чан любого шмурдяка. Хай Америка працює, Там прем’єр наш презентує, І буржуїв старших вчить, Як потрібно дурням жить.. Щоб не спали, не дрімали, І панам не довіряли. Бо пан з виду, ніби пан, А в душі він – справжній хам. То ж гуляй, кентиш-душа, Я не Пашка, я – паша. 20.6.2000 р. СОРОМНО ЗА ДЕРЖАВУ Окуджава Прикро й журливо не за себе, А за державу і народ, З якого хами топлять сало, Аби собі напхати рот. Ми що, не можем жить, як люди, І думать так, як честь велить? Аби не дай Бог, як Гонгадзе, Всіх нас не сміли розчленить! 5.4.2000 р. НЕ ТА ДОРОГА Вже відцвіли тюльпани і кульбаби, І в’януть стала у степу трава, Бо в нашій корумпованій державі У кого трон – у того і права. Так як директор, так і знай, що – злодій, А як пройдисвіт, так і – голова, А люди стогнуть, ніби при монголах, Що навіть в’яне у степу трава. Люди вмирають, люди голодують, А купка знахабнілих до зубів Народ уже й за бидло не вважає,, Зробивши з нього гномів і рабів. Вже душі так з нас всіх повивертали, Що майже з всіх зробили з нас повій, А Президент, як і Верховна Рада, Ніяк не стануть до рішучих дій. О, схаменіться і побійтесь Бога! Просніться ж ви, нарешті, всі раби! Бо попереду – не для нас дорога, Чи не набридло вам тягать торби? 22.5.1997 р. НАЙБІЛЬШ ЗАХИЩЕНИЙ – Хто більш захищений від слуг? – Слуги вважають, що пастух. 5.12.2000 р. ПРЕЗИДЕНТУ Я все думав, що ти справжній, Що народний Президент, Ти ж віддав бандитам лаври, А народу – айн момент... Тим, хто крав, підвищив ставки, А хто бідний – тому буй... Отакий-то ти народний, А казав, що не холуй.