Анабазис. Похід 10000 еллінів

/21/ «Одначе, коли вони самі вже порушили угоду, то, гадаю, проявилася цілком їхня підступність і наша нетямущість. Тепер ці прекрасні винагороди ми повинні виборювати звитягою, й суддями-агонотетами[130] будуть боги, і, звісно, вони на нашому боці. /22/ Адже вороги виявилися перед ними порушниками клятви, а ми, бачачи перед собою чимало всілякого добра, вперто утримувалися через клятви перед богами, а тому, як на мене, можемо тепер здобувати багатство, діючи з більшою розважливістю, ніж вони. /23/ Крім того, тілом ми витриваліші, здатні переносити негоду, і спеку і злигодні краще, аніж вони. І дух наш, з ласки богів, також міцніший за їхній дух, і якщо лише боги, як і раніше, присудять нам перемогу, то ворогам дістануться хіба що рани і смерть. /24/ Можливо, й іншим спадали на думку такі речі, але, заради богів, не очікуймо їхньої появи і заклику до подвигів, а берімося першими до справи і спонукаймо решту до звитяги. Оберімо найкращих лохагів і найдосвідченіших стратегів із свого середовища. /25/ Стосовно мене, то якщо ви вирішите очолити цю справу, я охоче піду за вами, а якщо мене призначите командиром, то не зважатиму на молодечий вік, бо вважаю себе найпридатнішим у такому віці для усунення у своїй вдачі шкідливих рис».

/26/ Після цієї промови усі командири запропонували Ксенофонтові взяти на себе командування, крім якогось Аполлоніда, який розмовляв беотійською говіркою. От він став перечити, кажучи, що дурний балакун той, хто стверджує, буцімто можна врятуватися іншим способом — не скоряючись цареві, якщо це взагалі можливо, і водночас почав страхати всілякими і непереборними труднощами. /27/ Одначе Ксенофонт перебив його і сказав: «Ну й дивак ти! Та ж ти не розумієш того, що у тебе перед очима, і не пам’ятаєш того, що сам наслухався. Між іншим, ти поневірявся тут же разом із цими людьми, коли цар, після смерті Кіра, перейнявся зневагою до нас і через посланців звелів нам скласти зброю. /28/ А коли ми не зробили цього, натомість озброїлися і вирушили в дорогу і розбили табір поряд з ним, то він вдався до всіляких хитрощів: і відряджав до нас послів, і просив укласти мирну угоду, і постачав провіант доти, доки не було досягнуто перемир’я. /29/ Коли ж стратеги і лохаги пішли до них для перемовин, як і ти радиш нам зробити і, покладаючись на угоду, не взяли із собою зброї, то хіба їх не били, не катували, не ганьбили, до того ж ці нещасні не могли померти, хоча, як на мене, вони дуже жадали цього? І знаючи це добре, ти називаєш дурними балакунами тих, хто закликає до зброї, і пропонуєш їм знову піти і віддатися в руки ворогів? /30/ Тому, воїни, нам слід спекатися такої людини у своєму середовищі, ба більше, позбавити її звання лохага, завдати на неї поклажу і накласти обов’язки носильника. Він ганьбить свою батьківщину і всю Елладу тим, що, будучи елліном, він ось такий, яким ми його бачимо!». /31/ Тоді слово взяв Агасій-стімфалієць і сказав: «Але ж у цієї людини нема нічого спільного ані з Беотією, ані з Елладою. Я ж помітив: у нього, як у лідійця, проколені вуха»[131]. /32/ Та воно і виявилося, тому його витурили з табору. Інші ж Проксенові люди, проходячи по шеренгах, стали викликати стратега, якщо той був живий, а в противному разі — в його помічника і, коли був живим лохаг, — лохага. /33/ Коли всі зійшлися, вони всілися на передніх позиціях; зібралося всього близько ста чоловік стратегів і лохагів. /34/ Було майже опівночі. Тоді Ієронім-елеєць як старший із лохагів Проксена першим сказав: «Стратеги й лохаги, обговоривши нинішнє становище, ми вирішили зібратися і запросити вас із метою, якщо це вдасться, прийняти для нас потрібні рішення. Тож вислухайте спочатку Ксенофонта, нехай він повторить те, що говорив нам».