Анабазис. Похід 10000 еллінів

Розділ 5

/1/ Потім вони прибули до річки Запату, завширшки у 4 плетри, і пробули там 3 дні. У цей час взаємні підозри, щоправда, зростали, але до відкритої ворожнечі справа не доходила. /2/ Клеарх усе ж вирішив зустрітися із Тіссаферном, бодай якимось чином, коли буде змога, усунути обопільну недовіру, поки вона ще не призвела до війни. Він послав сказати, що хоче зустрітися з ним, і Тіссаферн охоче погодився і запросив його до себе.

/3/ Коли вони зустрілися, Клеарх сказав: «Тіссаферне, ми склали клятви, уклали мирну угоду, обмінялися потискуванням правої руки й обіцяли не робити один одному шкоди. Проте, я бачу, ти пильнуєшся нас, наче ми твої вороги, своєю чергою, і ми, завважуючи це, пильнуємося теж. /4/ Та оскільки, придивляючись, я не помітив, щоб ти поводився із лихим умислом супроти нас, а стосовно нас, то ми навіть і в думці не маємо чогось такого супроти тебе, тому з наміром домогтися порозуміння й розвіяти будь-які підозри, я і вирішив віч-на-віч з тобою обговорити стан справ. /5/ Адже відомо, що, побоюючись одне одного чи то через наклепи, чи підозри, люди переймаються неабияким страхом і, намагаючись запобігти лиху, часто діють надто поквапливо, аби першими заподіяти непоправної шкоди особам, в яких і на думці немає такого. /6/ Тож я прийшов з наміром геть розвіяти всілякі підозри і з бажанням довести, що ти не довіряєш нам цілком безпідставно. /7/ По-перше, що дуже важливо, боги, перед лицем яких ми складали клятви, забороняють нам ворогувати один з одним. Жалюгідна-бо, як на мене, та людина, яка знехтувала такими клятвами. Не думаю, що хтось може кудись втекти від гніву богів з якою завгодно прудкістю, або сховатися у якійсь пітьмі, або якимось побитом знайти притулок під землею. Адже у світі усе підвладне богам і вони так само панують над усіма. /8/ А втім, досить про богів і клятви, завдяки чому ми уклали мирну угоду й затвердили її. А стосовно людських справ, то, міркую, нині ти, Тіссаферне, для нас — неоціннений скарб. /9/ Адже з тобою і будь-який шлях стає второваним, будь-яку річку ми можемо перейти і не бракує нам провіанту; а без тебе ми у дорозі наче якісь сліпці, бо ж навіть не знаємо шляху, кожна річка — нездоланна для нас перепона, будь-який гурт людей навіює страх, та найстрашніше — це пустеля, де скрізь жахлива безвихідь. /10/ Тож якби, впавши у нестяму, ми усе ж одважилися убити тебе, нашого доброчинця, то чи ж не потрапили б ми у пастку — війну з нещадним царем, новим і наймогутнішим супротивником — ефедром?[110] Водночас скажу тобі і те, яких великих надій я сам би позбувся, якби вчинив би з тобою щось лихе. /11/ Я дуже хотів стати другом Кіра, шануючи його за неабияку шляхетність у ставленні до своїх прихильників. Тепер бачу, що Кірове військо, його область у твоїй владі, до того ж ти прямуєш у власну область, додому; а царське військо, яке воювало супроти Кіра, тепер ти маєш за спільників. /12/ Коли це так, то невже знайдеться якась божевільна людина, яка не бажала б дружби з тобою? Зрештою, я викладу і ті обставини, які, сподіваюся, спонукають і тебе до приязних стосунків з нами. /13/ Мені відомо, що у вас виявляють непокірність місійці, яких — це моя думка — міг би із своїм військом приборкати, те ж саме стосується і пісідійців. Авжеж, за чутками, і багато інших народностей анічим не різняться від них, і я, міркую так, міг би вгамувати їх задля вашого добробуту. Щодо бунтівних єгиптян, з якими у вас особливі порахунки, то хтозна, звідки взяти стільки сил, якщо не в нас, щоб належним чином покарати їх[111]. /14/ Та й повернувшись додому і маючи нас за друзів, ти став би наймогутнішим другом для своїх сусідів, або, якщо хто-небудь загрожував би тобі, то як у господаря у тебе були б ми як слуги, які виконували б розпорядження не лише задля грошей, а й із почуття вдячності за наш рятунок. /15/ Тож коли я роздумую про це, мені стає дивною і незрозумілою твоя недовіра до нас, а тому я з радістю почув би ім’я тієї людини, яка виявилася такою зугарною переконати тебе у нібито наших підступах супроти вас». Такі слова говорив Клеарх, а Тіссаферн відповів так.