Анабазис. Похід 10000 еллінів

/24/ На п’ятому переході вони побачили якийсь палац і навколо нього багато сіл, а шлях до них вів по крутих пагорбах, прилеглих до тієї гори, на якій стояв палац. Елліни зраділи, побачивши пагорби, бо ж вороги, що переслідували їх, головним чином, були вершниками, а пагорби ускладнювали їхні дії. /25/ Та коли вони, йдучи вперед, піднялися з рівнини на перший пагорб і спустилися з нього, щоб піднятися на другий, у цей час варвари напали на них і, гнані ударами батогів[152], стали кидати каміння з висот, а також стріляти із пращ та луків. /26/ Багатьох вони поранили і, взявши гору над гімнетами еллінів, загнали їх всередину важко озброєного війська, так що впродовж усього дня ані пращники, ані лучники, перебуваючи в каре, нічим не могли допомогти війську. /27/ Коли ж скупчені елліни переходили в атаку, то, оскільки були обтяжені важкою зброєю, вони досягали вершини дуже повільно, і легкоозброєні вороги, майже стрибаючи, швидко відбігали. /28/ А з відступом назад до решти війська гопліти зазнавали такого самого нападу, і те ж саме сталося і на другому пагорбі, тому, не дійшовши до третього пагорба, вирішено притримати гоплітів, а вперед пустити пелтастів. /29/ Коли пелтасти вийшли з правого боку на гору і опинилися вище ворогів, які переслідували еллінів, то ті не одважилися напасти на основне військо, яке спускалося з другого пагорба, боячись бути відрізаними й оточеними з двох боків. Таким чином, усю решту дня одні воїни йшли дорогою пагорбами, інші ж паралельно з ними гористою місцевістю, аж поки не дійшли до сіл. Елліни викликали там 8 лікарів, тому що було багато поранених.

/31/ Тут вони змушені були пробути 3 дні, як через поранених, так і тому, що там було багато продовольства — пшеничного борошна, вина і ячменю, заготовленого для коней у великій кількості, Усе це було зібрано для сатрапа тієї області. На четвертий день вони спустилися на рівнину. /32/ Оскільки Тіссаферн зі своїм військом наздогнав їх і знову робив наскоки, вони розбили табір у якомусь селі, аби не йти далі, водночас вступаючи у сутички, тим більше що було багато людей, не придатних до бою — поранених, тих, хто про них турбувався і тих, хто узяв зброю від них. /33/ Коли елліни розбили табір, а варвари, наблизившись до села, стали стріляти, в еллінів була значна перевага, бо ж тепер вони робили набагато зручніші вилазки з прикриття, ніж коли відбивалися у поході від ворогів, що насідали.

/34/ З настанням сутінків елліни очікували відходу ворогів, бо ж ті ніколи не розбивали табору ближче, ніж на відстані 60 стадій від еллінського війська, остерігаючись нічного нападу з боку еллінів. /35/ Річ у тому, що вночі перське військо нерухливе і непридатне до бою, зокрема кіннота. Адже своїх коней перси прив’язують на ніч, а ще ж коні переважно стриножені, щоб вони, відірвавшись, не повтікали. Тому, коли зчиняється якийсь переполох, персові треба звільнити й осідлати коня, начепити на нього вуздечку і, надівши обладунки, скочити верхи. Усе це робити в нічну пору під час тривоги завжди складно. Тому вони й розбивали табір далеко від еллінів.

/36/ Коли елліни помітили, що перси мають намір відійти ще до настання темряви і передають один одному наказ, то в них було сповіщено через оповісника лаштуватися в похід, причому так, щоб це чули вороги. Тоді варвари якийсь час зволікали з відходом, але пізно ввечері вони пішли, бо їм не хотілося поночі зніматися з місця, іти і розбивати табір. /37/ А коли елліни побачили, що варвари і справді відходять, знявшись з табору, то вирушили з обозом і пройшли близько 60 стадій. Обидва війська віддалилися одне від одного на таку відстань, що вороги не з’являлися ані наступного, ані третього дня; а на четвертий день, уночі, випередивши еллінів, варвари захопили правобіч одну гірську висоту, повз яку елліни мали намір пройти, звідки пролягав шлях униз на рівнину.

/38/ Коли Хірісоф побачив, що гірська вершина вже зайнята ворогом, він викликав Ксенофонта з ар’єргарду і звелів йому, взявши із собою пелтастів, пройти до нього на передню лінію. /39/ Але Ксенофонт не взяв із собою пелтастів, бо помітив Тіссаферна, який з’явився з усім своїм військом, а сам, прискакавши верхи вперед, запитав Хірісофа: «Чому ти мене кличеш?». Той відповів: «Поглянь: вершина, під якою проходить спуск, захоплена ворогами, і її неможливо пройти там, якщо не виб’ємо їх звідти. /40/ Але чому ти не привів пелтастів?». Ксенофонт відповів, що він не хотів залишити без прикриття тилові частини, бо ж насідало військо Тіссаферна. «Проте, — сказав він, — поміркуймо над тим, хто і як прожене ворогів з гори». /41/ У цей час Ксенофонт помітив гірську вершину, розташовану над самим еллінським військом, і дорогу, яка сполучала її з тією висотою, на якій розмістилися вороги, і сказав: «Для нас, Хірісофе, найліпше якнайшвидше вибратися на цю вершину. Якщо ми її захопимо, то ті люди, які чатують над шляхом, підуть звідти. Тому визначмося, кому залишатися з військом, а кому іти вперед; вибирай сам, якщо ти йдеш на гору, я залишаюся тут» /42/ Хірісоф сказав: «Ні, вибирати тобі». Ксенофонт сказав, що молодшому личить іти в наступ, і просив послати разом із ним солдатів з передніх загонів, бо ж, зважаючи на дальність відстані, важко їх було взяти з тилу. /43/ Хірісоф послав з ним пелтастів з передніх загонів і викликав також пелтастів із середини каре. Він звелів також супроводжувати Ксенофонта добірним 300 воїнам з переднього загону каре, які були при ньому.