Анабазис. Похід 10000 еллінів
- Автор: Ксенофонт
- Год: 2011
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-579-306-9
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Анабазис. Похід 10000 еллінів». Краткое содержание книги:
/14/ «А кажу вам це не тому, буцімто ви неславите своїх предків. Небагато днів збігло відтоді, як ви зустрілися віч-на-віч з нащадками тих же персів і, з допомогою богів, перемогли їх, хоч вони значно переважали вас числом. /15/ Тоді ви проявили звитягу задля здобуття Кіром царського престолу, а нині, коли йдеться про ваш рятунок, вам слід засвідчувати ще більшу хоробрість та відвагу. /16/ І нині ви сміливіше дивіться їм у вічі, Адже у ті дні, коли ніхто ще не знав про них, ви не зупинилися перед безліччю ворогів, проте вдарили по них, пам’ятаючи батьківські заповіти; а тепер, набравшись досвіду, знаючи, що навіть тоді, коли їх значно більше, аніж вас, вони не можуть витримати вашого натиску, чому вам їх ще боятися?»
/17/ «А втім, не думайте, що зрадницькі дії війська Аріея — нещодавнього нашого спільника — завдали нам важких втрат. Адже вони ще боягузливіші за тих варварів, яких ми розбили. От вони і повтікали до них, а нас покинули; зрештою, тих, хто ладен тікати, набагато приємніше бачити у ворожих лавах, ніж у власному війську.»
/18/ «Може, хто-небудь із вас бідкається з приводу відсутності у нас кінноти, у той час як у ворога її багато. Але ж поміркуйте, що 10 000 вершників — це не що інше як 10 000 чоловік. Адже ще ніхто не гинув у битвах від укусу коня чи удару його копита, і все, що точиться у бою, звершується людьми. /19/ І хіба нам не певніше почуватися ногами на землі, аніж вершникам на коні? Адже вони звисають на конях, боячись не лише нас, але й власного падіння, а ми твердо ступаємо по землі, можемо завдати дошкульніших і влучніших ударів кожному, хто трапиться нам на шляху. В одному лише вершники мають перевагу над нами: вони можуть втекти швидше, ніж ми. /20/ Та, можливо, ви ладні іти в бій, проте потерпаєте від того, що вас уже не вестиме Тіссаферн і цар не даватиме вам провіанту. В такому разі розважте самі, що краще: чи мати провідником Тіссаферна, відкритого зловмисника супроти нас чи захоплених нами людей, яким ми звелимо вести нас, причому вони знатимуть, що за будь-яку провину вони важитимуть власним життям. /21/ І хіба краще купувати провіант на їхніх же базарах, де продають мізер за шалені гроші, коли у нас взагалі немає коштів, аніж самим силоміць забирати його після перемоги стільки, скільки потрібно?»
/22/ «Якщо вам це зрозуміло, але водночас у вас є думка про нездоланні для переправи річки і можливі підступи на них під час переходу, який може виявитися згубним для вас, то поміркуйте, чи, бува, це не безглузда вигадка варварів? Адже всі річки, навіть коли вони непрохідні в нижній течії, можна перейти вбрід, не замочивши при цьому колін, якщо підійти до їхніх витоків.»
/23/ «Але навіть у тому випадку, коли річки стануть для вас перепоною і в нас не виявиться провідників, нам усе ж не слід падати духом. Адже ми знаємо, що місійці, які, скажемо так, навряд чи хоробріші за нас, мешкають у багатолюдних, квітучих і великих містах на царевій землі. Знаємо також те ж саме і про пісідійців, а за лікаонцями ми самі спостерігали: вони оволоділи укріпленими місцями на рівнинах і грабують землю персів. /24/ І нам, можна сказати так, жодним чином не слід виказувати власних намірів повернутися додому, а зробити вигляд, наче б ми збираємося десь у тутешніх краях оселитися. Я певен, що коли б місійці вирішили піти, то цар дав би їм багатьох провідників і багатьох заручників як запоруку за надійне виведення їх з країни, ба більше, він би проклав їм шлях, проїжджий навіть для колісниць, запряжених четвіркою коней. І, безсумнівно, він набагато охочіше зробив би те ж саме і для нас, якби лишень довідався про наш твердий намір залишитися тут.»
/25/ «Одначе я боюся, що, привчені жити в лінощах і проводити дні в розкоші, обзавівшись вродливими і стрункими жінками-мідійками і персіянками, ми, подібно до лотофагів[138], забудемо дорогу додому. /26/ Тому слушніше і справедливіше було б, звісно, дістатися Еллади до своїх рідних та пояснити еллінам, що вони самохіть терплять нужду, бо вони ж мають змогу відрядити сюди людей, які проживають там у суворих умовах, і бачити їх багатими[139]».
/27/ «Проте всі ці блага, звичайно, здобуваються у боротьбі, а тому нині поведемо мову про те, яким чином нам здійснювати похід, не піддаючись небезпеці, а в разі збройного зіткнення — як битися якнайкращим способом. По-перше, — провадив Ксенофонт, — я пропоную спалити усі наявні у нас підводи, щоб ми у своїх діях не залежали від налигачів і могли вільно просувалися туди, куди треба задля користі війська. Потім слід також спалити намети, бо перевозити їх — річ надто клопітна, і від них жодної користі ані в битвах, ані в добуванні провіанту. /28/ Потім ми викинемо усе зайве із решти спорядження, за винятком тих речей, які необхідні для ведення війни, для їжі і питва, щоб якомога більше наших людей були зі зброєю, а якомога менше несло вантаж[140]. У переможених, як вам відомо, нічого не залишається; а здолаємо ми, то і ворогів зробимо носильниками.»
/29/ «І насамкінець, про найважливіше. Вам добре відомо, що вороги не одважилися повести з нами війну доти, доки не схопили наших стратегів, сподіваючися спричинити цим безлад і непослух у наших лавах, а відтак вчинити розгром. /30/ Тому теперішні командири мусять бути суворішими, ніж попередні, а рядові солдати — слухнянішими і відповідальнішими. /31/ Ви повинні прийняти ухвалу, згідно з якою, кожен солдат, свідок провини, разом із командиром каратиме порушника. Таким чином, вороги вже нині знатимуть, що у нашому війську не один Клеарх, а 10000 чоловіків, які запобігатимуть будь-яким витівкам на службі. /32/ Але час від слів переходити до справи, адже вороги, далебі, не баритимуться. Тому нехай всі, якщо згодні із внесеними пропозиціями, якомога скоріше схвалять їх, аби виконувати затверджене. А якщо хтось із присутніх, і рядовий також, має щось краще на думці, то нехай не вагається сказати; справа бо стосується рятунку усіх нас».
/33/ Після цього Хірісоф сказав: «Якщо хтось має щось додати до Ксенофонтових слів, то це буде принагідно обговорено у свій час; але, як на мене, Ксенофонтові пропозиції слід, не гаючись, прийняти. Хто з цим згоден, нехай підніме руку». Всі підняли руки.
/34/ Ксенофонт знову встав і сказав: «Послухайте, мені знову дещо спало на думку. Нам, звісно, слід прямувати туди, де можна буде запастися провіантом. Кажуть, на відстані не більше 20 стадій звідси лежать багаті села. /35/ Не пантеличтеся цим, якщо наші вороги, мов полохливі пси, які ганяються за перехожими і кусають їх, коли змога, але самі тікають щодуху від гонитви, переслідуватимуть нас, коли ми зрушимо з місця. /36/ Тому задля більшої безпеки під час просування війську, мабуть, треба було б вишикуватися у каре, аби обоз і натовп нестройових перебували під захистом[141]. Якщо ми, між іншим, зараз визначимо, хто вестиме військо і командуватиме передніми рядами, хто командуватиме на обох флангах і хто прикриватиме тил, то у нас не буде потреби радитися[142] з появою ворогів, і ми одразу ж без шарпанини даватимемо відсіч ворогам за встановленим порядком. /37/ Можливо, хтось міркує ліпше про спосіб шикуватися, то в такому разі нехай буде так, як він скаже. Але якщо такого не виявиться, то нехай військо веде Хірісоф, бо ж він лакедемонець[143]; про обидва фланги нехай подбають двоє старших стратегів, а в тилу перебуватимемо я і Тімасій — наймолодші стратеги. /38/ В подальшому, перевіривши на ділі шикування, ми зможемо завжди обговорити усі інші заходи, кожен окремо за тих чи тих обставин. Якщо у когось є інші, кращі пропозиції, з’ясуйте їх». Оскільки ніхто не заперечував, то Ксенофонт сказав: «Хто згоден, нехай підніме руку». Пропозиція була прийнята. /39/ «Отже, — сказав він, — тепер нам треба розійтися і виконувати постанову. Хто з вас хоче побачити своїх близьких, то нехай пам’ятає, що йому належить бути хоробрим, інакше усе зведеться нанівець. А хто хоче жити, той нехай б’ється до переможного кінця, бо переможці вбивають, а переможені гинуть. А хто мріє про багатство, той повинен досягати перемоги, бо переможці зберігають власне майно і захоплюють майно переможених».
138
Лотофаги — лотосоїди — згадуване в «Одіссеї» Гомера (IX, 82-104 і XXIII, 311) міфічне плем'я, яке харчувалося солодкими, мов мед, плодами лотоса. Людина, скуштувавши вперше цей плід, нібито забувала батьківщину, батьківську оселю і родину і назавжди залишалася у країні лотофагів.
139
Ксенофонт висловлює тут давні прагнення греків до завоювань на сході.
140
За грецьким військом, як правило, йшли слідом великий обоз та обслуга (носії зброї, вантажу, наметів, майна воїнів). Сюди також входили ремісники, жерці, лікарі, полонені, погоничі тощо.
141
Каре будувалося таким чином, що попереду і позаду шикувалися фаланги, а по боках — колони. Всередині ж, під прикриттям війська розміщувалися легкоозброєні, обоз та обслуга.
142
У війську найманців Кіра на цьому етапі походу, за свідченням Ксенофонта, не було одновладдя. Стратеги були рівноправні, і всі питання вирішувалися ними на радах більшістю голосів.
143
У найближчі роки після закінчення Пелопоннеської війни переможці лакедемонці були фактичними господарями усієї Греції і користувалися найбільшою шаною серед громадян інших грецьких держав.