Анабазис. Похід 10000 еллінів

Розділ 1

/1/ [Про те, що вчинили елліни під час наступу Кіра аж до битви і що сталося після смерті Кіра, коли елліни верталися додому разом із Тіссаферном, уклавши з ним мирну угоду, — про це мовлено вище].

/2/ Коли стратеги були схоплені, а ті лохаги й солдати, які супроводжували їх, загинули, елліни впали у страшенний відчай, усвідомлюючи те, що вони перебувають у внутрішніх землях царя[120], оточені звідусіль ворожими племенами й містами, позбавлені можливості купувати провіант; і що від Еллади вони перебувають на відстані не менше 10000 стадій, а тим часом у них немає жодного провідника[121] і до того ж на шляху додому перед ними постають нездоланні річки, перейти які вбрід неможливо; і що варвари, які здійснювали похід із Кіром, зрадили їх, і вони покинуті напризволяще, без союзницької кінноти, а тому, цілком зрозуміло, у разі перемоги вони нічого не здобудуть, а в разі поразки втратять усе, в тому числі і своє життя. /3/ Стурбовані цим, пригнічені, лише деякі з них увечері перекусили, деякі ж розпалили багаття, і в цю ніч більшість еллінів не повернулася до табору, а розмістилася на відпочинок абиде, не можучи ані заснути від горя і туги за батьківщиною, батьками, дружинами і дітьми, яких вони вже не плекали надії побачити. Ось у такому безрадісному настрої вони проводили ніч.

/4/ У війську, одначе, перебував якийсь Ксенофонт-афінець[122], який супроводжував найманців, хоча й не був ані стратегом, ані лохагом, ані солдатом. Він покинув вітчизну на запрошення Проксена, свого давнього приятеля. Той обіцяв, у разі прибуття Ксенофонта, заприязнити його з Кіром, який, за словами Проксена, дорожчий для нього за вітчизну. /5/ Прочитавши листа, Ксенофонт звернувся за порадою до Сократа-афінця[123]. Побоюючись, що дружба з Кіром може зашкодити Ксенофонтові в очах держави, бо ж вважалося, що Кір ревно допомагав лакедемонцям у війні супроти Афін[124], Сократ порадив йому податися в Дельфи[125] і запитати бога стосовно цієї подорожі. /6/ Прибувши у Дельфи, Ксенофонт запитав Аполлона, якому богові йому слід принести пожертву і скласти молитву, щоб подорож і повернення завершилися успішно. Аполлон промовляв до нього: принести пожертву тим богам, яким годиться у таких випадках[126]. /7/ Повернувшись, Ксенофонт розказав про віщування Сократові. Дізнавшись про зміст оракулових слів, Сократ став докоряти Ксенофонтові за те, що той не запитав бога, чи слід йому їхати, а самовільно вирішивши, що слід ладнатися, запитав лише про найліпший спосіб вирушати у подорож. «Одначе, — сказав він, — коли ти ось так зметикував, як запитати, то треба виконувати веління бога». /8/ Тож Ксенофонт приніс належну жертву і відплив. У Сардах він зустрів Проксена і Кіра, налаштованих виступити вглиб країни, і познайомився з Кіром. /9/ Оскільки Проксен наполягав, то й Кір умовляв Ксенофонта залишитися і обіцяв, що як тільки скінчиться похід, він відпустить його від себе. А похід, як мовилося, готується супроти пісідійців. /10/ Таким чином, Ксенофонт відбув у похід обманутим, щоправда, не з боку Проксена, бо ж ані він, ані хтось інший із еллінів, крім Клеарха, не знав, що йдуть війною на царя, і лише після прибуття до Кілікії усім стала зрозумілою справжня мета цього походу[127]. Дуже багато учасників боялися іти далі, проте й вони, хоч і згнітивши серце, пішли слідом за військом, бо ж сумління не дозволяло їм покидати товаришів і Кіра. Одним із них був Ксенофонт.