Таємниче полум'я цариці Лоани
- Автор: Эко Умберто
- Год: 2012
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-03-5984-0
- Переводчик: Юлия Викторовна Григоренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Таємниче полум'я цариці Лоани». Краткое содержание книги:
Але цього разу йдеться саме про вдову. Сибілла якось дістала конфіденційну інформацію («це мої маленькі таємнички», казала вона задоволено і пустотливо), і, видається, «вдови» були моїм коником. Я попрохав Сибіллу піти зі мною, адже якби я пішов сам, ризикував би, що не впізнаю потрібну книжку. «Який у вас чудовий будинок, синьйоро». — «Так, дякую, може, трохи коньячку?» А потім — нумо порпатися в бібліотеці, bouquiner[90], browsing...[91] Сибілла нашіптувала мені правила гри. Зазвичай тобі трапляється дві чи три сотні невартісних екземплярів, ти відразу зауважуєш старі Біблії й теологічні трактати, які тут-таки йдуть на ярмарок Святого Амвросія[92], як і твори в одну дванадцяту сторінки вісімнадцятого століття, включно з «Подорожами Телемаха», книжками про утопічні мандрівки, всі оправлені в однаковісінькі палітурки, їх з руками відірвуть дизайнери з інтер’єра, які купують їх кілограмами, не відкриваючи. Потім дрібноформатні абищиці сімнадцятого століття, на зразок «Риторик до Гереннія», Цицеронів, які не вартують ані копійки та годяться хіба що для вуличних гендлярників на площі Фонтанелла Борґезе у Римі, де їх зіпхнуть удвічі дорожче реальної вартості охочим похизуватися своєю «книжечкою шістнадцятого століття». Але ти вишукуєш, порпаєшся, і овва — Цицерон, але не абиякий, а віддрукований альдійським курсивом[93], і навіть ідеальна «Нюрнберзька хроніка», Роленвік, «Велике мистецтво світла й тіні» Кірхер[94] з дивовижним гравіюванням і кількома пожовклими сторінками, що для тогочасного паперу річ незвична, навіть чарівливий Рабле, віддрукований у «Chez Jean Frédéric Bernard» 1741-го, комплектний тритомник ін-кварто з ілюстраціями Пікара, у чудовій палітурці з марокканської червоної шкіри, із золотим відтиском на кришках, із конгревним відтиском і позолотою на корінці, з форзацом із зеленого шовку з позолоченим зубцюванням, який дбайливий хазяїн обачно загорнув блакитним папером, щоб не пошкодити, саме тому на перший погляд він не справляє жодного враження. Звісно, шепотіла Сибілла, це не «Нюрнберзька хроніка», бо оправлена в сучасну палітурку, хоч і зроблена дбайливим майстром з «Riviere & Son». Фосатті з руками б відірвав — я пізніше тобі про нього розповім, він колекціонує палітурки.
Врешті, ми відібрали з десяток книг, які, якщо їх вигідно продати, потягнуть на сотню мільйонів лір, за самі лишень «Хроніки» можна отримати щонайменше п’ятдесят мільйонів. Хтозна, як ці книжки опинилися у цьому домі, адже покійний був нотаріусом і, вочевидь, скнарою, а книги були для нього лише «статус-символом», тож, певно, і купував він їх лише малим коштом. Справді цінні книги він, певно, придбав років з сорок тому, і то випадково, у часи, коли книжки викидали на смітник. Сибілла проінструктувала мене, як годиться діяти у таких випадках. Я покликав хазяйку. А надалі почувався так, ніби все життя тільки це й робив. Я повідомив жінці, що, хоча в бібліотеці було багато різноманітних екземплярів, але то все порохня. Я виклав на стіл найбільш жалюгідні, покоцані примірники, з почервонілими сторінками, плямами від вологості, прошивка розсипається, марокканська шкіра з обкладинки має такий вигляд, ніби по ній пройшлися наждачним папером, червоточини, мов мереживо.
— Погляньте-но, докторе, — додавала перцю Сибілла, — ці загибини неможливо буде вирівняти навіть під пресом.
Я згадав ярмарок Святого Амвросія.
— Пані, я навіть не певен, що зможу збути все це, але розумієте, якщо все це лишити в будинку, то витрати на зберігання злетять до небес. Я ладен заплатити п’ятдесят мільйонів доларів за всю партію.
— Ви називаєте це партією?
Але ні, п’ятдесят мільйонів за прекрасну бібліотеку, на зібрання котрої її чоловік поклав життя, видалися жінці плюндруванням пам’яті покійного. Переходимо до наступного етапу нашої стратегії.
— Отже, добродійко, власне, мене цікавлять щонайбільше ці десять. Я хочу піти вам назустріч і пропоную вам тридцять мільйонів лише за цей десяток.
Тож пані хазяйка рахує: п’ятдесят мільйонів за цілісіньку бібліотеку — це образа світлої пам’яті покійного, а от тридцять за десять примірників — це вигідно, а для решти книг вона знайде іншого букініста, щедрішого і не такого комизливого. Справу зроблено.
Ми поверталися до студії щасливі, немов двійко школярів, які щойно втнули бешкетливу витівку.
— Ми вчинили непорядно? — спитав я.
— Таж, Ямбо, так чинять усі[95]. — А вона грається цитатами не гірше за мене. — Будь-який інший антиквар дав би їй ще менше за тебе. Поза тим, ти зауважив, які в тому будинку меблі, картини, скільки срібла. У цих людей грошей — хоч греблю гати, а до книг їм нема ніякого діла. А ми працюємо заради тих пошановувачів, для кого все ж таки книги мають ціну.
І що б я робив без цієї дівчини! Водночас незворушна, хитра й ніжна, як голубка. У моїй голові знову заметушилися фантазії, знову повертаючи мене на трикляту віху минулих днів.
Та на моє щастя, візит до вдовиці мене зовсім виснажив. Тож я відразу пішов додому. Паола зауважила, що останнім часом я маю дещо потухлий вигляд, не такий жвавий, як зазвичай, швидко втомлююсь. Тому краще мені ходити до студії через день.
Я силкувався думати про інші речі.
— Сибілло, дружина каже, що я збирав цитати про туман, де вони?
— Вони були в жахливому стані, тому я помалу перенесла їх у комп’ютер. І не дякуй, я мала з того надзвичайну втіху. Ходи сюди, я покажу тобі цю течку в компі.
Я знав, що на світі є комп’ютери (як знав, що небом літають літаки). Але певна річ, я вперше мав з ним справу. Та трапилось так само, як і з велосипедом: щойно я поклав руки на клавіатуру, мої пучки самі по ній забігали.
Про туман я назбирав принаймні півтораста сторінок. Мабуть, вони й справді були мені до серця. Осьдечки «Рівнина», чи то пак «Флатландія» Ебботта. Край поділений на два окремих виміри, де живуть лише планіметричні фігури: трикутники, квадрати, багатокутники. І як же відрізнити себе одну від одної, якщо вони не спроможні бачити себе з висоти пташиного польоту і бачать лише обриси? У цьому стає у нагоді туман. «У густо затуманеному просторі об’єкти, що знаходяться, скажімо, на метровій відстані, є відчутно менш чіткими, ніж ті, що розташовані за дев’яносто п’ять сантиметрів; унаслідок цього, вдивляючись уважно і незворушно, з великою точністю можна вирізнити конфігурацію об’єктів, за якими ведеться спостереження». Щасливі ці трикутники, що, пересуваючись у поволоці, спроможні щось побачити: осьдечки шестикутник, а ось — паралелограм. Ці фігури двовимірні, але все ж таки більш талановиті за мене.
90
Порпатися у старих книжках (фр.).
91
Шукати, перебирати (англ.).
92
Ярмарок, який щорічно відбувається у Мілані біля церкви Святого Амвросія, де розпродують усіляке лахміття.
93
Шрифт, який було винайдено в XV столітті для видавця Альдо Мануція і який імітував почерк Петрарки.
94
«Нюрнберзька хроніка» (1493) — одна з найкращих перших друкованих книг. Вернер Ролевінк (1425—1502) — німецький письменник. Всесвітню історію «Fasciculus temporum» за його авторством вважають найкрасивішою ілюстрованою книгою XV століття. «Ars Magna Lucis et Umbrae», «Велике мистецтво світла й тіні» — книга Афанасія Кірхера (1602—1680), німецького єзуїта.
95
Натяк на оперу Моцарта «Так чинять усі жінки».