Таємниче полум'я цариці Лоани

Я вже пройшов кілька тестів у Ґратароло, в цілому він підтримав дії Паоли. Він надзвичайно схвально відгукнувся про те, що я вже майже все можу робити самотужки, навіть уникнув початкових фрустрацій.

Багато разів увечері ми (Паола, я, Джанні і дівчата) проводили час, граючи в скребл. Кажуть, то була моя улюблена гра. Я легко знаходжу слова, навіть найвигадливіші, штибу «акровірш» (чіпляючись за часточку «акро») чи «з’юґма»[103]. Я скористався двома літерами «І» та «З», що стоять на початку у віддалених одне від одного словах по вертикалі, і, почавши від першого червоного квадрата з першого горизонтального ряду, зачепив ще й другий, склавши слово емфітевзис[104]. Отже, двадцять одне очко множимо на дев’ять, додаємо п’ятдесят бонусних за використання геть усіх своїх літер. У сумі — двісті тридцять дев’ять пунктів одним махом. Джанні лютував, репетуючи: «То он ти який безпам’ятний!» Але то вистава, щоб мене підбадьорити.

Але я не тільки втратив пам’ять, можливо, я навіть живу фальшованими спогадами. Ґратароло якось прохопився, що у подібних до мого випадках дехто вигадував собі уривки з минулого, яких ніколи не було в його житті, аби тільки відчувати, що має спогади. То, може, Сибілла не спомин, а вигадка?

Треба знайти якийсь вихід. Відвідини студії стали справжнісінькими тортурами. Якось я сказав Паолі: «Робота утомлива»[105]. Я щодня, постійно бачу одні й ті самі міланські краєвиди. Можливо, мені слід податися у подорож, адже в студії справи йдуть самі по собі, а Сибілла вже готує новий каталог. Ми б могли поїхати, ну, не знаю, приміром, до Парижа.

— Париж для тебе ще надто далеко, дорога і всі ці штучки тебе виснажать. Нехай, я про все подбаю.

— Отже, до Парижа. Ні. В Москву, в Москву...

— В Москву?

— Як у Чехова. Ти ж бо знаєш, що цитування — єдині мої ліхтарі-дороговкази в тумані.