Там, де козам роги правлять
- Автор: Паукшта Евгеніуш
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Олексій Федосенко
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Там, де козам роги правлять». Краткое содержание книги:
На батьківщині письменника ця повість вийшла вже трьома виданнями (1959, 1961, 1968).
Офіціантка та буфетниця посвідчили, що Едек був у закусочній разом з чоловіком, у якого на щоці — шрам. Пили багато, і той із шрамом, схоже було, ніби погрожував. Старший лісничий Дзядонь потвердив, що саме тієї ночі його з дружиною не було дома і що хлопець часто приходив до них.
А от зізнання дівчини з Карвиці не відповідали дійсності. Вона тієї ночі спала дома, в одній кімнаті з матір’ю, отже, не могла гуляти в лісі. Правда, потім на якийсь жест дочки мати почала плутати в своїх показаннях, але то вже не мало значення.
Де ж усе-таки правда? Де ключ до тієї чудної загадки? Винен цей хлопчина чи ні? А якщо ні, то де подівся спільник Фльорчака? Сторож, який після того, коли його оглушили і затягнули за будинок, отямився, відповз до майдану і, заточуючись, доплентав до міліції, казав, що на нього нападав хтось високий. Тим часом Залєський був скоріше середнього зросту.
Клопоти прокурора ще більше зросли, коли надійшло розпорядження вищих органів зробити суд показовим і провести його в Піші. Не можна допустити ні найменшого конфузу, час квапить, а тут усе не держиться купи.
І того вечора, сидячи в кріслі, прокурор теж мучився із своїми думками, навіть жінка поглядала на нього з неспокоєм і ніби з жалем — прийшовши з роботи, він не промовив до неї жодного слова,— коли раптом задзвонив телефон. Прокурор знехотя взяв трубку. Знову якась дурниця.
— Алло?
Слухав уважно. Начальник міліції доповідав збудженим голосом.
— Що? Справді? Гаразд, я зараз приїду. Оце так новина. І ви вважаєте, що точно? Не знаєте, що думати? Відповідь знайдеться, я певен. Пришліть мені свого газика, добре?
Йому наче сил прибуло. Схопився з місця, надів піджак, озирався, шукаючи кашкета.
— Ти йдеш?
Прокурор підійшов до дружини, ніжно погладив по натрудженій руці.
— Мушу. Розумієш, справа з банком... Начальник міліції дзвонить, що випадково напали на слід другого грабіжника. Сидить у них... Треба негайно допитати його. Може, справді тут несправедливість щодо того хлопця...
— Якого? Що? Ви ж обох арештували? А це ще хто?
— Може бути, що той Залєський ні в чому не винен, розумієш?
Жінка кивнула головою. Так, тепер зрозуміло. Ясно, треба мерщій їхати.
За вікнами засигналив автомобіль.
— Бистрі,— усміхнувся прокурор.
У своїй камері в ту мить усміхався й Едек. Йому снилася Віка — вона радісно простягала до нього руки, які вже так довго ждали його.
XXVIII. Знову в Сумах
Едек широко розстебнув комір сорочки, струсив рукою крапельки дощу, які осіли на волоссі. Коли б навіть лило так, як тоді під час пожежі, він усе одно вважав би, що погода чудова.
Одразу після того, як його випустили, Едекові пощастило піймати на шосе вантажну машину, що йшла до Піша. Поїзда йому довелося б ждати кілька годин. Тепер він ішов, поспішаючи, як тільки міг. Аби скоріше додому. Усміхнувся сам до себе. Суми й справді стали йому домівкою. Цікаво, чи знають там, що його звільнили? Мабуть, ні, прокурор казав, що все з’ясувалося тільки вчора ввечері і найперше, що він зробив — це відмінив розпорядження про арешт.
Хлопець аж здригнувся, подумавши про те, як ішло б слідство далі, коли б випадок не допоміг міліції зловити справжнього спільника Красавчика. Дурень, напився та й ну вихвалятися, який він герой...
Але ж Красавчик! Негідник, такий злопам’ятний, і як ловко все продумав, важко було до чогось причепитися. Знайомі? Так. Зустрілися в Піші? Так. Не був тої ночі дома? Так. Усе так. Тож не дивно, що прокурор повірив такій брехні.
На мить Едек пошкодував, що Красавчик не на волі. Натовк би мерзотникові морду так, щоб уже й на люди не показався. Ат, ну його к чорту, краще бути якнайдалі від цього. Потім випливають такі історії...
Бо навіть коли б він признався, що тої ночі весь час був з Вікою, це мало помогло б. А показання Вілі ще дужче заплутало справу. Але вона порядна дівчина. Котра б це захотіла так ризикувати просто тільки з почуття вдячності?
Віка, люба дівчина! Добре, що прокурор сказав йому про це. Тепер він знає, що про кого думати. Голосно засміявся, бабця, яка проминула його, аж озирнулася здивовано. А Едек уявив собі, яка міна була у прокурора, коли до нього одна за одною прийшли дві дівчини, і кожна запевняла, що всю ту ніч Залєський був з нею. Цікаво, кому з них він був схильний більше вірити?