Там, де козам роги правлять
- Автор: Паукшта Евгеніуш
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Олексій Федосенко
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Там, де козам роги правлять». Краткое содержание книги:
На батьківщині письменника ця повість вийшла вже трьома виданнями (1959, 1961, 1968).
Часом, даючи вихід своїй невгамовній злості, він розв’язував язик і так лаявся, сипав такими прокльонами, що товариші по камері просто завмирали онімілі, здивовані і захоплені. А потім, уткнувшись обличчям у долоні, сидів так годинами.
Але й прокурор в кожною годиною більше й більше розумів, що, всупереч усяким сподіванкам, перед ним — горіх, який нелегко розкусити. Багато що не збігалось у показаннях обох потерпілих. Якісь плутані були відомості про їхнє ольштинське знайомство. Дивувало те завзяття, з яким Фльорчак намагався перекласти головну відповідальність на плечі Залєського. Не менш дивною була упертість Залєського в запереченні конкретних, цілком, здавалося б, очевидних фактів.
Характеристики Залєського, які надійшли з Ольштина, були, зрештою, не такі вже й погані. Хлопця знали там як вітрогона, вправного спекулянта кіноквитками, скандаліста, якого кілька разів приводили в міліцію і штрафували, але ніколи не змішували з явно злочинним середовищем, де був і верховодив Фльорчак — Красавчик. Скидалося на те, що зізнання Залєського про осінню бійку в Ольштині були правдиві.
В Піші міліція знала, що він п’є, зчинив бешкет на вечорі у пожежників. Припускали, хоч доказів і не було, що це він побив мельника. Зате в найближчому його оточенні — у лісництві — не могли нахвалитися хлопцем. Бралося до уваги й те, що він, ризикуючи власним життям, урятував дівчину-велосипедистку, і його участь у боротьбі з пожежею в ту ніч, коли загинув молодий поет Кульчик. І ще допомога у викритті браконьєрів та нелегальної чинбарні. Усі ці факти були на користь Залєського, хоча й показували водночас його буйний, невгамовний характер.
Четвертий день після арешту Залєського приніс прокуророві нові клопоти. З самого ранку йому доповіли, що молода дівчина, донька старшого лісничого Дзядоня, хоче дати важливі свідчення і просить прийняти її. Прокурор добре знав лісничого, бачив кілька разів і його дочку. Зацікавлений, запросив її до кабінету. Дівчина ввійшла бліда, з темними кругами під очима і похмурим блиском в очах.
Прокурор тепло привітався з нею.
— Прошу, панно Віко. Що ж вас привело до мене?
Вона сиділа скраєчку на стільці. Дивлячись йому в обличчя, сказала, чітко вимовляючи слова:
— Я прийшла в справі свого нареченого, Едварда Залєського.
Прокурор здивувався. Відчував якусь нову неприємність. Дочка Дзядоня — наречена того хулігана?
— Слухаю,— мовив він.
— Я чула, що Едек відмовився сказати, де він провів тут ніч, коли вчинено напад на банк. Ту ніч він провів у нас. Він майже щодня приходив. А тієї ночі ми були самі, і він лишився довше. Ми заручилися.
Ні, в її обличчі не було ні збентеження, ані фальшивого сорому. Прокурор допускав, що вона каже правду. Подумав, що така делікатність відносно дівчини була дуже гарна, хоча з юридичного погляду Залєський зробив дурницю. Треба було докладно перевірити все. Бо як же погодити з тим зізнання Фльорчака? Відомо, що їх було двоє. Це посвідчив сторож, підтвердили міліціонери, у яких спільник Фльорчака мало не з рук вирвався. То як же? Прокурор похитав головою, заклопотаний новою проблемою. І, здавалося, вже менше вірив тому, що казала дівчина. Зрештою, закохані люди роблять і не такі дурниці.
— Хтось бачив тієї ночі Залєського у вас?
— Ні, ми були самі.
— Цього дуже мало для доказу.
— Мені здається, що цього цілком достатньо,— сказала вона гостро.
Прокурор спитав її ще дещо, потім коротко записав усе в протокол. Подякував.
Коли дівчина вийшла, він довго сушив собі голову над усім цим. По обіді вирішив ще раз допитати Залєського.
Увійшла секретарка.
— Пане прокуроре, прибула дівчина, мазурка, у справі Залєського.
— Що за чорт? А ця чого хоче? Просіть!
Зацікавлений, усміхаючись, дивився він на нову відвідувачку. Не знав її. Вродлива була. Висока, струнка, смаглява, коси темні. Здавалося, вона дуже зніяковіла. В руках весь час м’яла хусточку, обличчя було мокре від поту.
Не встиг іще запитати, коли дівчина сама сказала, з чим завітала.
— Я, пане прокуроре, прийшла сказати, що пан Залєський тієї ночі був зі мною в лісі... І тому він не винен, бо як же він міг тут бути, коли був зі мною?
Прокурора ошелешило це. Таке рідко траплялося в його практиці. Але ж і хлопець — природжений спокусник! Уже друга. Скільки ж їх іще прийде сказати, що ту фатальну ніч він пробув з ними? Тепер прокурор уже не вірив ні Віці, ані цій молодій, вродливій мазурці.