Там, де козам роги правлять

Його привели у простору, світлу кімнату внизу великого будинку. Веліли сісти на дзиглику, що стояв посеред кімнати. За письмовим столом сидів уже підстаркуватий чоловік із сивими скронями. Довго придивлявся до Едека. Коли ввійшов писар, перевірив анкетні дані. Питав про перебування в Сумах, про попередні роки в Ольштині.

— Де ви були минулої ночі?

— Поза домом.

— А де саме, точно?

Хоч несподіване питання й захопило Едека зненацька, він був стриманий і спокійний. Швидко думав. Де він був учора? Ну, ясно ж — у Віки. Та чи казати їм про це? А якщо справді йому пришиють якесь діло, то навіщо він мав вплутувати в це й дівчину? Батьків її не було дома, а вона на той час приймала хлопця, була з ним аж до світанку. Гарні плітки розійшлися б кругом, знеславив би її. Чорта з два, не скаже він, хай собі думають, що хочуть.

— Я був поза домом, а де саме — сказати не можу.

— Отже, ви відмовляєтесь давати показання?

— Щодо цього — відмовляюсь.

Прокурор неприхильно подивився на нього. Подумав, що молоді злочинці завжди так починають. Інша річ, що цей був досить невправний. Навіть не намагався знайти собі алібі.

— Давно ви дружите з Фльорчаком?

Едек марно перебирав у пам’яті своїх знайомих. З Фльорчаком він ніколи не стикався.

— Не знаю такого.

— Фльорчака не знаєте?

— Не знаю. Я, пане прокуроре, взагалі не розумію, про що йдеться.

Прокурор криво усміхнувся.

— Хто оглушив сторожа?

Едек схопився з місця. Писар злякано глянув на нього.

— Нічого не розумію. Чого ви од мене хочете?

— Питаю, хто оглушив сторожа? Ви чи Фльорчак?

— Нічого не знаю.

В чому його підозрюють? Який Фльорчак? Що за сторож? Це якась жахлива помилка! Хто його вплутав?

— Чия то була ідея — пограбувати банк?

— Банк? Пане прокуроре, це велика помилка. Я справді нічого не знаю.

«Коли б не було певності, я міг би повірити, на його обличчі стільки здивування,— думав прокурор.— Спритники, хоч і молоді».

— То ви взагалі не хочете говорити про це?

— Я нічого не знаю.

Хлопця охопив відчай. Доти він збирався протестувати, викликати якийсь скандал, дідько знає що. Тепер уже не хотів. Це тільки погіршить оправу. А взагалі, хай йому чорт, може, це сон? Він ще ніколи не відчував себе так по-дурному, як зараз.

— Гаразд. Поки що зробимо перерву.

Прокурор подзвонив. У дверях появився вартовий.

Одведіть, будь ласка, підозрюваного.

В камері він довго сидів, затуливши руками обличчя. Не міг нічого збагнути. Що за Фльорчак? Який банк, сторож, напад?

— Ну що, дружок? Добре тебе прикрутив? — Товариші по неволі співчутливо дивилися на нього.

— Прикрутив? Та так, що й не виплутатись. А найгірше те, що я зовсім не розумію, в чому річ.

— Пояснять помаленьку...— засміялися ті.

— Залєський! Виходьте!

І знову він сидів перед прокурором. «Що за метод,— думав.— Мучитимуть так день і ніч. Здуріти можна».