Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Чингісхан учив своїх нащадків, яким (ще до завоювання) віддав у володіння землі на захід од ріки Ітіль (Волга): «Не варто милувати маєтки і життя ворогів, бо плід пощади — співчуття». По суті, те саме говорив Гітлер своїм солдатам перед походом на Схід: «Жорстокість у Східній Європі — благо для майбутнього».
І для завойовників зі Сходу, і для німецьких експансіоністів та мілітаристів (від тевтонських псіврицарів до гітлерівців) слов'янські, особливо українські, землі були «більмом на оці», життєвим простором з «неупорядкованим» населенням.
Ваш класик Карл Маркс висловлювався радикальніше, називаючи східних слов'ян, особливо «південноруське населення», «етнологічним покидьком» і «етнічним сміттям». Зазначимо, що один з предків цього «класика був родом зі Львова, а дід іншого «класика» (Леніна) — з Житомира, тобто проживали у середовищі «етнічного сміття». Та Бог з ними. Отже, Юрію Михайловичу, потрібно чітко показати, що приховані витоки української національної ідеї (незнищенного вільнолюбства та європоцентризму), як і витоки російської ідеї (великоросійського гегемонізму і самодержавства), а також ментальну відмінність російського й українського народів не можна по-справжньому зрозуміти без врахування панмонголізму, що переродився в русофільство і зімкнувся (як не дивно) з пангерманізмом.
Історичне коріння цього духовно-політичного і ментального феномена — у «північному буддизмі» (ламаїзмі) і монгольському войовничому язичництві.
Панмонголізм вашими істориками-матеріалістами не розглядався — хіба що літераторами. А це ж складний, туго зав'язаний вузол, у якому переплелися ідейно-релігійні, політичні, ментальні, культурні аспекти життя багатьох народів Євразії — росіян, українців, татар, інших мешканців Великого степу, а також німців, поляків, чехів, литовців. Намагалися розв'язати цю проблему Карамзін і Чаадаев, Грановський і Погодін, Шафарик і Коллар, Костомаров і Куліш, західники і слов'янофіли, русофіли й українофіли та багато інших. Душевна драма Гоголя і Блока, навіть їхня смерть якоюсь мірою пов'язані зі спробою розв'язати вузол панмонголізму.
Ваш Тарас Шевченко цей вузол розрубав одним ударом. І з цього почалися його велич, слава і муки. Народився поет-пророк слов'янського, а отже, і європейського діапазону.
Німець каже: «Ви моголи». «Моголи, моголи!» Золотого Тамерлана Онучата голі.
Німець каже: «Ви слав'яне». «Слав'яне! Слав'яне!» Славних прадідів великих Правнуки погані!
Дісталося від Шевченка і західникам, і слов'янофілам, і русофілам, і благодушним «українолюбам», які забули свою мову.
Незбагненно, як поет небагатьма римованими фразами розкрив саму суть (трагічну) проблеми — зв'язок панмонголізму з пангерманізмом, антислов'янську й антиукраїнську спрямованість ідеології, яку сповідувало багато діячів Росії: «Ось, мовляв, які ми хвацькі степняки з монгольською кров'ю, не те що бундючні англійці чи німці!» Навіть Гоголь спочатку потрапив під вплив цієї ментальної ейфорії — згадаймо його Русь-трійку. Та згодом настало духовне похмілля.
Своїми геніальними творіннями «Єретик», «І мертвим і живим…», «Холодний яр» ваш Тарас не лише висвітлив, а й підняв світлу українську ідею до загальнослов'янського рівня, розставив усі крапки над і. На відміну, скажімо, від О. Блока, вірш якого «Скіфи» має зовсім інший — темний сакральний — підтекст, на що звертає увагу і Д. Андреев у своїй «Троянді світу». Та давайте розберемо все по порядку.
НА РОЗДОРІЖЖІ
І ось Південна Росія… зовсім відокремилася від Північної. Будь-який зв'язок між ними розірвався; склалися дві держави, що називалися однаковим ім'ям — Русь, одна під татарським ігом, друга під одним скіпетром з литовцями.
М. Гоголь
— У плані реалізації української національної ідеї, особливо такого її елементу, як соборність, гострим залишається питання: коли і як, за яких історичних обставин Україна «відірвалася» від Росії. Для багатьох істориків і етнологів це, звичайно, не питання, як і для маси українців, свідомість і підсвідомість яких не дають їм забути про те, що вони — особлива, самодостатня нація.