Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Ще деталі. Іван Грозний вивіз тоді із Новгорода вічевий дзвін — голос народу, його язик. Не просто вивіз, а й висік! Дивний, здавалося б, вчинок царя, проте символічний. Це було знищення душі волелюбного народу.
А в Україні? Після батуринських подій пішли один за од ним царські заборони всього українського — діловодства, бо гослужіння, книг, самої мови. Згодом сплюндрували Запоро зьку Січ. І не тільки її.
Як тут не задуматися над словами великого і, на жаль, призабутого вами П. Куліша: «Україна повинна або відокре митись від Росії, або загинути».
ДУХОВНИЙ МОНСТР ЄВРАЗІЇ
Панмонголизм! Хоть имя дико, Но мне ласкает слух оно.
В. Соловьев
— Тепер настала черга, Юрію Михайловичу, ґрунтов ніше розглянути феномен панмонголізму, що є ключем до ро зуміння ментальних підвалин російсько-українського питан ня. Адже саме з ним пов'язані дуже суттєві, але приховані фактори життя українського і російського народів. Вони не достатньо враховуються в історичних дослідженнях, по-перше, тому, що мають духовну природу і, отже, невидимі і «не суттєві» з точки зору істориків-матеріалістів; по-друге, були і є сили, що чинять спротив висвітленню цих факторів. Цілий «букет» подібних факторів, що визначили мрії, боротьбу, скорботу і славу української нації, постає при об'єктивному розгляді панмонголізму — антиарійської ідеології, яка колись панувала майже у всій Європі, а в останні три століття в закамуфльованому вигляді накидалася східному слов'янству. Ірраціоналізм російської нації («Умом Россию не понять…») — у монгольській заквасці її менталітету (так вважалось серед російських інтелігентів, почитайте хоча б Блока). Загадковість української душі й української долі також багато в чому пов'язана з цим «духовним монстром» — панмонголізмом.
Саме осмислення феномена панмонголізму дає змогу побачити історичний вододіл українців і росіян (що важливо зараз, коли дехто намагається «зламати» цей вододіл, пропагуючи ідею спільної історії і «непорушної долі двох народів-братів»). І не лише це. Ми багато чого зрозуміємо у зовнішній і внутрішній політиці, культурному житті Росії і навіть Радянського Союзу. Тому що панмонголізм увійшов у менталітет російської нації, ставши тією невидимою антиарійською за духом «пружиною», яка, розкручуючись, вивела російського козака до берегів Тихого океану (і навіть кинула його на Аляску і в Каліфорнію), а російські батальйони, вимуштрувані паличною дисципліною, висунула в Крим, на Кавказ, Балкани і до «финских хладных берегов». Більше того, на рубежі XIX-XX століть в елітних колах російського суспільства мусувалася думка про підкорення Китаю і Тибету [Мається на увазі відома місія лікаря-тибетолога Бадмаєва, який підготував і подав на розгляд Миколі П проект анексії Китаю].
Тепер ми краще розуміємо, чому процеси «дебільшовизації», що почалися після розпаду СРСР і Варшавського договору, супроводжуються процесами дерусифікації і антиросійськими кампаніями. І це при тому, що російських людей як таких експлуататорами інших народів (які б «гребли все під себе») не назвеш — адже жили вони не краще тих, над ким здійснювали свою «гегемонію». Питання ці непрості, парадоксальні, як запитання О. Блока: «Виновны ль мы, коль хрустнет ваш скелет в тяжелых, нежных наших лапах?» їх не вирішити з власне матеріалістичних позицій. Треба бачити ідейно-ментальні «пружини» вашої заплутаної історії.
Але що ви, марксисти, взагалі знаєте про панмонголізм, вибудуваний, до речі, на вражаючому, хоч і антинауковому, етнологічному антислов'янському базисі?
Як це не дивно, антислов'янську (і антиарійську) основу панмонголізму сприйняли пангерманісти, починаючи з ідеології Тевтонського ордену (відомого своїми походами на російські землі) і кінчаючи теоретиками гітлеризму, котрі також оспівували дранг нах Остен». А втім, дивного тут нічого немає, якщо врахувати, що східнослов'янський світ, особливо південноруські землі, протягом віків був каменем спотикання для експансіоністських рухів як Сходу, так і Заходу.
Філософ Г. Гегель, який вважав південноруський (український) народ, на відміну від німців, неісторичною нацією, а також ідеологи пангерманізму і гітлеризму, що мріяли «цивілізувати» східноєвропейське населення, по суті, лише повторювали в наукоподібній формі те, що з варварською простотою говорили Чингісхан та його нащадки: «Прикрутити Русь до свого сідла» [ «Настанет час, и желтолицый (монгол — Ю. К.) всадник понесется на крепконогом коне на запад, И кишки бледнолицых намотает на свое копье» (з стародавньої монгольської поезії)].