Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #10
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10». Краткое содержание книги:
Джек Лондон рано почав самостійне трудове життя, яке було дуже важким. Школярем продавав ранішні і вечірні газети. Після закінчення початкової школи у віці чотирнадцяти років влаштувався на консервну фабрику робітником. Робота була дуже важкою і він пішов з фабрики. Був «піратом на устриць», ловив устриці в бухті Сан-Франциско, що було заборонено. У цей час вживав надмірну кількість алкоголю, як для свого віку. Його співробітники вважали, що якщо він не змінить спосіб життя, то помре за рік-два.
У 1893 році найнявся матросом на промислову шхуну, що відправлялася ловити котиків до берегів Японії і в Беринговому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських розповідей і романів.
Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав першу премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар'єри.
Потім були збірки розповідей: «Син Вовка» (Бостон, 1900), «Бог його батьків» (Чикаго, 1901), «Діти морозу» (Нью-Йорк, 1902), «Віра в людину» (Нью-Йорк, 1904), «Місячне лице» (Нью-Йорк, 1906), «Втрачене лице» (Нью-Йорк, 1910), а також романи «Дочка снігів» (1902) і «Морський вовк» (1904), що створили письменникові щонайширшу популярність. Варто зауважити, що перші збірки оповідань виявили найвищий рівень літературної майстерності Джека Лондона. Решта творів, які були написані після отримання широкого визнання, позначені трафаретністю, псевдохудожністю та не мали серед читачів великого успіху.
Джек Лондон помер у Каліфорнії 22 листопада 1916 р. в містечку Глен-Елен. Останні роки він страждав від ниркового захворювання і під час одного з нападів болю Джек Лондон прийняв занадто велику дозу снодійного.
— Скільки я зрозумів, вони… Дік їх утримує? — спитав Грейм, з глибокою втіхою дивлячись прямо в її блакитні очі, що так прямо дивилися в очі йому.
Поки вона відповідала, він завважив легесенький, ледь помітний бронзовий полиск — може, просто від ламп — на її довгих темних віях, тоді мимохіть звів погляд на темні, тонко окреслені брови і переконався, що бронзовий полиск знати й там, а звівши очі ще вище, до високої зачіски, знов побачив уже виразний бронзовий відтінок у золотаво-каштановому волоссі. А усмішка, що раз у раз ожвавлювала її обличчя, блиск очей і зубів засліплювали його, проймали трепетом. То був не кволенький стриманий усміх, ні, Грейм бачив, що ця жінка всміхається радісно й щедро, вільно й природно виявляє в усмішці ціле своє єство, цілу душу, все, що живе в її прегарній голівці.
— Атож, — казала вона, — їм уже довіку не треба журитися шматком хліба. Дік вельми щедрий для таких людей, аж неподобно щедрий, бо ж він потурає їхньому неробству. Взагалі вам у нас багато що здаватиметься чудне, поки ви не обзвичаїтеся. Вони тут… ну, немов якісь спадкові додатки, чи відростки, чи що. Вони житимуть при нас, поки ми їх поховаємо — або вони нас. Час від часу котромусь із них забагнеться податись у мандри, як ото з котами буває. Тоді Дікові справді доводиться втратитись, щоб вернути його. Теренс, отой он — Теренс Макфейн — анархіст-епікуреєць, коли ви знаєте, що це означає… Він навіть блохи не вб’є. Я йому подарувала кішку — чистої перської породи, сиву, аж голубу, — то він ретельно виловлює на ній блохи, але обережно, щоб не покалічити, і саджає в пляшечку, а потім випускає в лісі, коли вирушить на цілий день спілкуватися з природою, знудившись людським товариством. Отож не далі як торік учепилась його одна химера: писемність. Рушив до Єгипту — звісно, без жодного цента в кишені — розшукати джерела писемності на її властивій батьківщині і в такий спосіб вивести формулу, що з’ясує всесвіт. Добувся волоцюгою до Денвера, а там устряв у якусь авантюру ІРС[107] — виступ за свободу слова чи щось таке. І Дікові довелось наймати адвокатів, платити штрафи й чого лишень не робити, щоб визволити його й вернути сюди.
А бородань — то Аарон Генкок. Він, як і Теренс, не хоче працювати. Він південець і каже, що в їхньому роді ніхто ніколи не працював і що на світі завжди було й буде досить дурних віслюків, яких і за вуха не відтягнеш від ярма. Того він і бороду носить. Уважає, що голитися — зайва робота, а отже — неморальне діло. Пригадую, як він у Мельбурні наскочив на нас із Діком, наче той засмаглий дикун з австралійських чагарів. Здається, він провадив там якісь свої дослідження — антропологічні, чи фольклористичні, чи ще які. Дік знався з ним ще раніше в Парижі й запевнив його, що як він приб’ється назад до Америки, то хліб і житло для нього завжди знайдеться. Отож він і тут.
— А поет? — спитав Грейм, потай радий, що вона муситиме говорити ще якийсь час, а він могтиме спостерігати швидкі спалахи усмішки на її лиці.
— О, це Тео, — Теодор Мелкен; а втім, ми звемо його Лео. Він також не хоче працювати. Він з давнього каліфорнійського роду, і його рідня страшенно багага. Але вона зреклась його, а він її, ще як йому було п’ятнадцять років. Вони кажуть, що він божевільний, а він — що від них хто завгодно збожеволіє. Він справді пише досить цікаві вірші… коли взагалі пише; але він воліє мріяти і жити в лісі з Теренсом і Аароном. Він навчав євреїв-імігрантів у Сан-Франціско, поки Теренс із Аароном визволили його — чи то взяли в полон, не знаю, як краще сказати. Він у нас уже два роки і навіть погладшав за цей час — навдивовижу, бо хоч Дік постачає їх харчами до безглуздя щедро, але вони радніші балакати, читати й мріяти, ніж варити їсти. Вони тільки й їдять по-справжньому, коли налетять до нас, як оце сьогодні.
— А індієць? Хто він?
— А це Дар Гаяль. Їхній гість. Вони втрьох запросили його, як Аарон спершу запросив Теренса, а потім вони вдвох з Теренсом запросили Лео. Дік каже, що згодом їх має прибитися до нас іще троє, і тоді він матиме власних «сім мудреців»[108] з мадронового гаю. Бо їхній лісовий табір, щоб ви знали, в мадроновому гаю. Там дуже гарне місце — глибокий яр, б’ють джерела… але докінчу вже про Дар Гаяля.
Він з отих революціонерів. Терся потроху по наших університетах, учився й у Франції, в Італії, у Швейцарії. Він політичний емігрант з Індії, і в нього аж дві великі мети життя: одна — нова синтетична система філософії, а друга — повстання проти британської тиранії в Індії. Він проповідує індивідуальний терор і бойові виступи мас. Через це йому заборонили видавати в Каліфорнії його газету «Кадар», чи «Бадар», чи щось подібне, — а самого мало не вислали з краю. Тому він і опинився тепер у нас і віддався цілком формулюванню своєї філософії.
107
ІРС («Індустріальні робітники світу») — одна з найактивніших у свій час організацій американського робітництва (виникла 1905 р.).
108
Сім мудреців — у давній Греції так називали сімох філософів, моралістів і політиків VII–VI ст. ст. до н. е. (Солон Афінський, Піттак з Мітілени, Клеовул з Лінда та інші).