Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Грецький історик Diogenes Laertius пише про другого скитського філософа Анахарсиса. Він був братом скитського короля Дадуїда; мати була грекиня, і тому він знав обидві мови. В 589 році він був у Греції, де його дуже шанували грецькі філософи на чолі із славним Солоном. Атени надали Анахарсисові почесне громадянство — честь, що її греки дуже цінили і не грекам звичайно не давали. Анахарсис написав велику поему та багато писав про грецькі і скитські закони. До нас його писання не дійшли. Про Анархарсиса як про скитського філософа писали Люціян, Страбон та інші, підкреслюючи його скитське походження. Все ж схоронилося кілька листів Анахарсиса до Ганнона, до короля Лідії — славного Креза. В тих листах вражає нас глибина думки та світогляд, дуже подібний до світогляду нашого філософа Г. Сковороди (1722–1794). Як і Г. Сковорода, Анахарсис ставив духові вартості понад матеріяльні. Своєю скитською національністю пишався, був гордий з неї і при кожній нагоді підкреслював, що він є скит. Ця духова спорідненість двох українських філософів, віддалених один від одного часом 2400 років, є чи не найліпшою ілюстрацією давности української духовости, сили української культури. А давність фізичних та духових властивостей є найголовнішою запорукою їх незнищимости, як говорять закони генетики. Цю незнищенність, справді, бачимо тепер у боротьбі москвинів з українською духовістю.
Інший скитський мудрець Абарис (чи не Абарус?) був скитським амбасадором у Греції і приятелював із славним грецьким філософом Пітагором. Батько грецької прози Perecydes (Пересид), що жив в IV ст. до P. X., здається, був скитом з походження. Англійський професор теології о. Ф. Ферар пише таке: Початок нашого літочислення — рік народження Христа — встановив вчений скит Dionisius Exiguus, який був ігуменом в Римі і вмер там у 525 році» (Rev. F. W. Farrar. «Life of Christ»).
Ці відомості про скитських філософів є добрим прикладом на наше припущення, що скитські писання погнили та погоріли в Україні. Промова невідомого скитського філософа до Олександра дійшла до нас, бо її текст переховувався поза Україною. Так само відомості про Анахарсиса, Абариса маємо лише завдяки тому, що вони були якийсь час за кордоном. Схоронилися листи Анахарсиса до Креза, а де його листи до брата та матері в Україні? Та навіть далеко пізніше, за Київської імперії, мали ми великого поета, що написав поему «Слово о полку Ігоревім». Ані одного примірника цієї поеми не схоронилося в Україні. Єдиний її примірник знайшли в далекій Московщині, занесений туди колись українським місіонером.
А скільки більше таких невідомих втрат? Цілком неможливо, щоб нарід мав великих філософів, а не мав письменників.
Згадаймо ще одну характеристику скитів; вона хоч маловажна, але говорить багато. В Малій Скитії (Добруджі) жив якийсь час на засланню римський поет Овідій (43 до Р. X. — 17 по Р. X.). Він жив там серед скитів і добре їх пізнав. Про них він пише: «Між ними нема одного, який не мав би при собі лука із стрілами та двосічного меча при боці. їхній голос грімкий, їх вигляд грізний, справжній образ Марса (бога війни. — П. Ш.). їх рука не є повільна, коли треба вжити меч. Всі вони кіннотники. Вони ненавидять римлян і часто в білий день засипають стрілами римські твердині. Гордий римлянин, який всіх неримлян звик вважати варварами, із здивуванням переконується, що скити вважають римлян за варварів, глузують з латинської мови. Скити шанують самих себе, лише свою націю, лише свою мову, лише своїх богів, лише свої звичаї» (P. Ovidius Naso. «Elegiae»).
Між іншим, П. Овідій походить з малого, маловідомого племени Peligni (Пелазги?), що жило в Альпійських горах і вславилося своїм спротивом Римові. В головнім місті того племени Sulmo народився П. Овідій. В XX ст. проф. Бодуен де Куртене знайшов у цій околиці якесь невідоме плем’я, що знало — як він каже — якусь слов’янську мову.