Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Україна тоді була дуже перелюднена, і якби прийшов якийсь чужий нарід, то, напевно, була б дуже велика війна. Ані археологія України, ані історичні писані джерела чужинців, ані свідомість народу (легенди, перекази, пісні) — ніщо не натякає на будь–яку війну в Україні в VII ст. до Р. X., с. т. під час того «приходу» «скитів». Чому? Бо ті «скити» не були ніяким чужим народом. То були ті самі праруси, що були емігрували колись з України.
Іраністи кажуть, що в скитських могилах інша культура (іранська), ніж у могилах тубільців (кімрів, траків, трипільців). По–перше, не інша, а лише відмінна. І цілком зрозуміло чому. 700 років перебування поза Україною природно змінили тих емігрантів чимало (в Америці змінює за 7 років). По–друге, ті зміни другорядні, а найголовніше — РЕЛІҐІЯ є та сама (хіба змінили імена богів).
Найвище божество — богиня Велика Мати та сама. А релігія ж є найконсервативнішим первнем в духовості народу. І релігія ототожнювалася з національністю (навіть далеко пізніш — в Україні аж у XVI ст.).
Творцями іранських, готських та інших «старшебратських» теорій були НІМЦІ. Цей факт вказує на політичну тенденцію тих теорій.
Тенденцію доказати, що українці — це «субстратний» нарід, нарід фелагів–рабів, над яким вічно панували чужинці. Тому–то поворот прарусів зробили приходом чужинців. Скрайній час нам, українцям, розкрити цю брехню.
XX
УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА САРМАТСЬКОЇ ДОБИ
По Р. X. у писаннях тодішніх грецьких та римських письменників усе менш і менш згадується про скитів, а натомість усе більш про сарматів, антів, аланів як про володарів нашого Чорномор’я. Правда, звістки про сарматів зустрічаємо і перед Р. X., напр., про них згадують Кл. Птоломей, Тацит, Страбон, але не як про володарів держави, а як про окремі сарматські племена під різними назвами (роксолани, алани, язиги та ін.). Кл. Птоломей вміщує їх на Волзі, Страбон — на Дону, Тацит — на Кубані та в інших місцях України. У всіх тих відомостях є стільки суперечностей і непов’язаностей, що до них треба ставитися дуже критично. Особливо критично треба ставитися до їхнього назовництва. Коли порівняти писання: Плінія, Йорданіса, Страбона, Ф. Маврикія, Прокопія Кесарійського та інших, то побачимо, що всі ті їхні кімри, скити, сармати, алани, роксолани, анти та десятки інших так переплутані, що насувається висновок, що всі вони говорять про один нарід, який складається з багатьох племен, що їх кожний автор називає інакше, ба навіть один автор називає по–різному. Дехто каже, що скити і сармати — це є той самий нарід, мають обидва тих самих богів, той самий соціяльний і політичний устрій, хоч у дечому і різняться.
Про сарматів ми маємо ще менше відомостей, як про скитів. Все, що науковці знали про них до останніх археологічних знахідок, — це кілька рядків про них у Тацита, Флакуса, Аріяна, А. Марцелінуса та плоскорізьба на Трояновій колоні в Римі чи на арці в Салоніках. Найкращу звістку про них знаходимо в Pseudo–Scylax та у Eudoxos Chidos з 338 року до Р. X.
М. Ростовцев на підставі останніх археологічних знахідок вважає сарматів за окремий від скитів нарід, хоч і визнає їхню спорідненість. Він пише, що головною зброєю у скитів був лук. Вони перше засипали ворога хмарою стріл, а потім йшли в наступ, вживаючи коротких кинджалів. У сарматів же головною зброєю був довгий, тяжкий спис. Нападали вони фалангами, вживаючи довгих мечів. Крім того, сармати мали шоломи гостростіжкової форми і стремена, а скити їх не мали. В Україні сарматські могили найстарші з IV ст. до Р. X., а скитські з VII ст. до Р. X. В сарматських могилах нема жертв коней чи людей; кінська збруя простіша; могили бідніші, а головне — сарматське мистецтво відрізняється своєю багатою поліхромією, інкрустаціями самоцвітами, рослинним та геометричним стилем, чого нема в скитському та грецькому мистецтвах (того часу), але є в малоазійському.