Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Для передбачення майбутнього у нас є й чарівне закляття — ми щоразу говоримо ceteris paribus[1006]. Тобто «за умови, що більше нічого не зміниться». Окрім того, що це звучить як абракадабра, варто також визнати, що реальність буває ceteris non paribus (за інших рівних умов). Наприклад, часом стається, що сотні тисяч економістів пильнують геть не ті величини, а жменьці тих, хто вказує на біль-менш релевантні величини, ніхто особливо не вірить.

До того ж кожен справжній пророк несе з собою і своє пророче прокляття. Згадайте лишень біблійного пророка Йону, який не хотів пророкувати, тому його в морі проковтнула велика риба. Через кілька днів вона виплюнула його на берег Ніневії — міста, падіння якого він мав передбачити. Йоні не хотілося пророкувати місту темне майбутнє. Але, увага: люди взяли близько до серця його застороги (хто б чекав?) й покаялися. У цієї історії був щасливий кінець для всіх, окрім Йони: адже нічого не сталося! Саме тому, що повідомлення Йони було правдоподібним, люди прийняли близько до серця його застороги й пророцтво не справдилося, місто лишилося неушкодженим. А Йона потім почувався як король дурнів.

Ідея цієї історії всім зрозуміла: ми недооцінюємо більшість справді хороших пророків. Чому саме, дуже добре пояснює Нассім Талеб у книзі «Чорний лебідь»: якби 2001 року знайшовся хороший аналітик з міжнародних питань та експерт з тероризму, який би зміг дізнатися, що за атака готується на Сполучені Штати, і якби зумів вигадати дієвий профілактичний захист та у всьому переконати своїх підлеглих, що б сталося? Нічого, тому що надані ним дані не дали б передбаченню здійснитися. І люб’язного (справжнього) пророка, у ліпшому випадку, забули б. У гіршому — він би увійшов в історію як воєнний провокатор, залякувач і найнепотрібніший регулювальник усіх часів. Адже саме через нього нам би довелося упродовж багатьох років роззуватися в аеропортах і проходити через вкрай принизливі контролі безпеки...