Якби можна було вирахувати, як виглядатиме ринок у майбутньому, майбутнє б більше не було невизначеним. Не існувало б ні підприємницьких втрат, ні зисків. Люди очікують від економістів умінь, що перевищують можливості будь-якого смертного.
Людвіґ фон Мізес[1005]
Якби ми шукали пророків ХХІ ст., довелося б видивлятися їх серед економістів. Саме вони сьогодні найчастіше передбачають майбутнє, і таким чином виконують ту роль, яку в античному світі відігравали провидці (оракули). Та тільки є проблема — віщування їм особливо не вдається й справді важливі речі вони не можуть передбачити. Люди це відчувають, але все одно їм вірять. Чому ж економісти так помиляються? І чи зміниться це колись?
У Давньому Римі довгий час правда належала суто поетам. Поеми «Іліада» та «Одіссея» Гомера були однією з багатьох можливих відповідей на питання штибу «Якою ж є людина?» «Боги — вони які?» «Звідки взялися наші закони?».
Поведінка героїв у цих історіях та інтерпретація поета їхніх вчинків значною мірою формували суспільну думку в оцінці характеру людини та богів. З приходом Фалеса правда майже повністю перейшла в руки філософів, а після Аристотеля — і науковців, утім, поезія та епос все ще утримували якусь роль у трактуванні світу. Зараз нам здається, що поняття на кшталт ненауковість, суб’єктивність чи вигадка стали ледь не образливими словами, прикриваючись якими ми дуже швидко відмовляємося від багатьох можливих способів опису реальності. Економісти між цими описами займають привілейоване становище. Чому?
Остання економічна криза продемонструвала, що економісти просто не вміють передбачати реальність. Нам не вдалося з’ясувати ні те, коли почнеться криза, ні її масштаби. І хоча економісти порівняно часто отак помиляються, вони все одно змушені складати прогнози чи й просто самі наполегливо намагаються це робити — на відміну від інших суспільних наук. Соціологи, політологи, юристи, психологи чи філософи особливо не пориваються передбачати майбутнє, щонайбільше пропонують якісь власні візії. Чому економіка не може бути так само стриманою? Навіщо всі ці до десятих відсотка (не) точні прогнози ВВП, інфляції, безробіття чи цін на квартири? Окрім того, що просто на такі прогнози є попит, напрошується й інше пояснення: економіка знову демонструє очевидне прагнення якомога більше уподібнитися фізиці, тобто точній науці про мертві об’єкти, яка, мабуть, має найбільше спільного з прогнозуванням майбутнього.
І хоча ми хочемо пояснювати майбутнє, досить часто ми не здатні пояснити навіть минулого. Філософ Карл Поппер колись написав книгу «Слава й занепад історизму», в якій він доходить висновку, що пояснити причини минулих подій практично неможливо. Або ж: ми можемо надати буквально будь-яку кількість різних «пояснень». За прикладами ходити далеко не треба: економісти досі не можуть дійти згоди щодо причини великої економічної кризи 1929 р. І навіть не можуть домовитися стосовно того, чому ж вона скінчилася. Так само ми не здатні визначити, що спричинило кризу останніх років, хоча ми й відчули її на власній шкірі.
Про-гностики та пророцтва, що самі себе унеможливлюють
Перша велика — і це досить таки зрозуміло — проблема полягає у тому, що все ж доволі складно прогнозувати непрогнозоване. Уже хоча б зі самої сутності речей: якби можна було передбачити майбутнє, воно просто не було б непередбачуваним. Уважні спостерігачі подій (байдуже, фізики чи економісти) можуть визначити тренд і продовжити його. Але ми не можемо передбачити події. Ми можемо сказати, що має статися в модельному випадку, та світ — не модельний.
вернуться
1004
Comte. Cours de philosophie positive, 28.
вернуться
1005
Mises. Human Action, 781.
