Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Завдяки наміченій (корисній) абстракції поняття одиниці, знака плюс, двійки та знака рівності набули реального значення, яке ми спостерігаємо в реальному світі, проте світ сам по собі цими термінами не оперує (як не містить і жодних інших абстракцій). Ніхто з нас, власне, не бачив ані одиниці, ані двійки. Ми могли бачити два яблука чи дві груші, і одна з речей, що об’єднує ці множини, це й число два. Але сама двійка в світі не існує. А тим більше інші математичні знаки (спробуйте-но собі уявити мінус два). Це символи, значення та правила, які нам потрібно вивчити. Ми безпечно сприймаємо справжні об’єкти реального світу в термінах абстрактних одиниць, плюсів та знаків рівності (кількість груш чи яблук та їхню кінцеву суму). Таким чином суб’єкт, який сприймає, формує собі інтерпретаційну рамку (у нашому прикладу — математичну), крізь яку він здатен бачити світ, спростити його, а цим самим і вирішити. Раціональність не означає нічого більше, ніж затверділу емоцію.

Приклад з протилежного полюса досвіду представляє щось буттєво конкретне і унікальне, суб’єктивне. Можемо розглянути любов чи дружбу. У перші моменти цієї сильної емоції ми не знаємо, як її класифікувати, особливо, якщо це з нами сталося вперше, тому що ми проживаємо досвід чогось цілком нового й іншого, у нас буквально не вистачає на це слів. (Слова можливі лиш у системі загальносуспільного враження, яке проживають щонайменше двоє членів, при цьому вони з’ясують, що їхнє одиничне враження — подібне, чи має подібні прояви. Слова не виникають для одноразових суб’єктивних досвідів.) Лише згодом ми знаходимо в своєму проживанні елементи, про які ми чули чи читали, і хочемо (чи змушені) узагальнити своє індивідуальне й неповторне враження до рівня терміна, який уже існує і з яким зустрілися й інші члени суспільства. Усі любові й усі дружби — різні й не схожі, суб’єкти, приймачі емоцій, не отримують однакових вражень чи відчуттів (їх не можна порівнювати). Хай там як, якщо люди проживають відчуття, які викликають співпереживання чи розуміння в інших людей, вони здатні знайти абстрактні слова для опису своїх неповторних вражень, які змальовуватимуть дещо подібне. Таким чином суб’єктивна емоція заокруглиться до найближчого вербального загальносуспільного знаменника, загальної емоції. Навіть один захід сонця відрізняється від іншого, всі вони — унікальні, проте ми здатні описати пережите нами одним терміном, який зможе виразити всі заходи сонця, які тільки бачило око людини. Численність події разом з потребою проговорити пережите формує в певних ситуаціях (але не у всіх!) повторюваний досвід, який отримує своє ім’я та стає абстрактним поняттям. Тобто чимось затвердлим, чим можна оперувати. Так відбувається абстрактне (бо йдеться про мову) та об’єктивне заокруглення унікального суб’єктивного пережитого враження. Наша мова — це «лінгвістичне заокруглення» суб’єктивної емоції до найближчого можливого поняття.