Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
Лів не зводить погляду з жінки, і легкий рум’янець на її обличчі поступово блякне.
— Хіба ви не хочете цих сендвічів? — бадьорим тоном питає Маріанн.
Дзвонить телефон.
— Добре, — каже Генрі, поклавши слухавку. — Усі в порядку? Міз Ендрюз… ви готові зачитати кілька з цих свідчень на суді?
— Якраз поклала в сумочку свої найкращі окуляри для читання.
— Добре, — Генрі глибоко вдихає. — Тоді нам час повертатися туди.
30 квітня 1945 року
Що ж, сьогоднішній день обернувся зовсім не тим, чого я очікувала. Чотири дні тому підполковник Дейнз сповістив мене, що я можу разом з ними поїхати до концентраційного табору Дахау. Він непоганий хлопець, цей Дейнз. Спочатку він ставився до «писак» дещо зверхньо, як майже всі вони, та відколи я разом зі «Screaming Eagles» висадилася на Омаха-Біч і він збагнув, що я не якась недосвідчена домогосподарка і з’явилася сюди не по рецепти тістечок, його трохи відпустило. Тепер мене звуть почесним членом бригади 102-ї повітряно-десантної дивізії й кажуть, що коли на мені їхня нарукавна пов’язка, то я одна з них. Тож угода така: я прямую разом з ними до табору, пишу статтю про ув’язнених, можливо, беру в них кілька інтерв’ю щодо умов утримування, а потім підшиваю до справи. З радіо WRGS також просили зробити невеличкий репортаж, тож я запаслася плівкою і стала чекати.
І ось о шостій ранку я стояла вже готова, з пов’язкою на рукаві, майже в повному порядку. І мимоволі вилаялася, коли він зайшов, не постукавши.
— Як же ж так, підполковнику, — пожартувала я, укладаючи волосся. — Ви ніколи не казали, що я вам небайдужа.
Це в нас такий жарт. Він, у свою чергу, полюбляє казати, що в нього є пара похідних чобіт, старших за мене.
— Плани змінилися, крихітко, — каже підполковник. Він палить цигарку, і це на нього не схоже. — Я не можу взяти тебе.
Мої руки так і завмирають біля голови.
— Ви що, мене розігруєте? Редактор «Реджистера» дуже розраховує на цю статтю. Він виділив під неї дві шпальти без жодної реклами.
— Луанн, це… це за межами того, що ми очікували побачити. У мене наказ: до завтра нікого туди не впускати.
— Ой, облиште.
— Серйозно, — він притишив голос. — Ти знаєш, що я взяв би тебе з собою. Але, слухай, ти б не повірила, що ми бачили там учора… Я всю ніч заснути не міг, і хлопці теж. Старі жінки, діти блукають там, наче… Я маю на увазі, маленькі діти… — він хитає головою і відводить погляд. Він кремезний чоловік, Дейнз, але, присягаюсь, у цю мить він готовий був розплакатися, мов дитина. — А зовні потяг, і в ньому трупи… тисячі трупів… Це не по-людськи. Точно тобі кажу.
Якщо він намагався відлякати мене, то домігся лише протилежного.
— Ви повинні провести мене туди, підполковнику.
— Мені шкода. Є суворий наказ. Послухай, це лише на день, Луанн. Потім ти отримаєш доступ скрізь, куди бажаєш. Обіцяю, ти будеш там єдиним репортером.
— Еге. І ви так само будете любити мене потім. Облиште…
— Луанн, ніхто сьогодні не потрапить туди і не вийде звідти, окрім військових і Червоного Хреста. Мені на допомогу потрібен кожен з моїх людей.
— На допомогу в чому?
— Узяти під варту нацистів. Надати допомогу ув’язненим. Припинити розправи наших людей над тими есесівськими покидьками після всього побаченого. Юний Маслович, коли побачив, що вони робили з поляками, просто збожеволів — кричав, метався, мов скажений. Довелося приставити до нього сержанта. Тож тепер мені потрібен надійний охоронець. І… — він глитнув, — ми повинні з’ясувати, що робити з трупами.
— Трупами?
Він кивнув.
— Так, трупами. Тисячами трупів. Вони з них вогнище складали. Вогнище! Ти не повіриш… — його щоки опали. — Хай там як, крихітко. Наразі я мушу просити тебе про послугу.
— Ви мусите просити мене про послугу?
— Я маю лишити тебе на складі за старшу.
Я дивилася на нього, нічого не розуміючи.
— Є один склад на околицях Берхтесґадену. Учора ввечері ми відчинили його, і він виявився доверху набитим картинами та скульптурами. Цей Ґерінґ із нацистами стільки всього накрали — ти не повіриш. Нагорі вважають, що в цьому сховищі творів мистецтва на мільйони доларів, і більшість із них крадені.