Дівчина, яку ти покинув

Генрі зустрічає її біля задніх воріт будівлі суду. Він говорить із набитим ротом, з якого падають крихти булочки з шоколадом. Його обличчя рум’яне, слів майже не розібрати.

— Вона не віддасть це нікому, окрім вас.

— Що? Хто не віддасть?

— Вона біля парадного входу. Ходімо. Ходімо.

Перш ніж вона встигає ще щось сказати, Генрі швидким кроком веде її крізь лабіринт коридорів і кам’яних сходів у задній частині приміщення до поста охорони біля самого центрального входу. Маріанн Ендрюз чекає на неї біля загорожі. На ній фіолетове пальто, волосся перехоплене картатою стрічкою. Побачивши Лів, вона театрально зітхає з полегшенням.

— Господи, як же важко вас спіймати, — бурчить вона, простягаючи ранець, від якого пахне цвіллю. — Телефонуєш вам, телефонуєш.

— Пробачте, — Лів здивовано кліпає очима. — Я більше не відповідаю на телефонні дзвінки.

— Тут усе, — Маріанн показує на журнал. — Усе, що вам треба. Квітень 45-го.

Лів спантеличено дивиться на старі записники у неї в руках. А потім, не вірячи, підіймає очі.

— Усе, що мені треба?

— Картина, — невдоволено нагадує літня жінка. — Заради всього святого, дитино! Звісно ж, не рецепт креветкового супу.

Далі події розгортаються стрімко. Генрі біжить до кімнати судді й просить короткої перерви. Сторінки журналів копіюються, окремі рядки підкреслюються, зміст їх, згідно з законом про розкриття інформації, надсилається адвокатам Лефеврів. Лів і Генрі сидять у кутку, переглядаючи позначені сторінки, доки Маріанн без упину вихваляється, що завжди знала: її мати не злодійка, а клятий містер Дженкс нехай собі втопиться в окропі.

Молодший адвокат приносить каву й сендвічі. Від напруження в животі Лів не відчуває жодного апетиту, тож їжа так і лишається неторканою в паперових пакетах. Дівчина дивиться в журнал і не може повірити, що цей потріпаний записник містить розв’язання всіх її проблем.

— То що ви думаєте? — питає вона, коли Анджела Сільвер і Генрі завершують радитися між собою.

— Я думаю, це можна назвати доброю новиною, — обережно каже він, але усмішка виказує його переможний настрій.

— Виглядає цілком зрозуміло, — каже Анджела. — Якщо ми зможемо довести, що останні дві передачі картини не містили складу злочину, а стосовно першої докази є неповними, то ми, як то кажуть, знову в грі.

— Дуже вам дякую, — каже Лів, досі не наважуючись повірити, що справа набула такого несподіваного повороту. — Дякую вам, міз Ендрюз.

— О, я в не меншому захваті, — каже Маріанн, вимахуючи в повітрі цигаркою. Ніхто не сказав їй, що тут не палять. Вона нахиляється вперед і кладе кістляву руку на коліно Лів. — А ще він знайшов мою улюблену сумочку.

— Перепрошую?

Усмішка літньої жінки стає невпевненою, і та береться за переколювання брошки.

— О, нічого. Не звертайте на мене уваги.