Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
Пол випростується, витирає запилюжені руки об штани. Йому не терпиться якнайшвидше втекти з цього задушливого, заваленого всіляким мотлохом місця. Він раптом відчуває тугу за білими стінами будинку Лів, його чистими лініями, його легкістю.
Він уже перетрусив тут усе, що можна. Якщо правда існує, її не знайдеш у цій заваленій комірчині на північ від траси А40. Аж раптом біля задньої стіни він помічає ремінець старого шкіряного ранця, висохлий і тріснутий надвоє, як тоненька скибочка в’яленої телятини.
Він пірнає під конструкцію з полицями і витягає знахідку.
Двічі чхнувши й витерши очі, він розстібає ранець. Усередині — шість записників у грубих обкладинках, формату А4. Він відкриває один і на першій сторінці бачить запис вигадливим каліграфічним почерком. Його очі миттєво відшукують дату. 1941. Він відкриває ще один записник: 1944. Він похапцем прогортає їх і кидає в нетерплячці, а наступної секунди знаходить те, що шукав. Ось воно: 1945.
Похитуючись, він виходить у коридор, де світло трохи яскравіше, і при неоновій лампі починає гортати сторінки.
30 квітня 1945 року
Що ж, сьогоднішній день обернувся зовсім не тим, чого я очікувала. Чотири дні тому підполковник Дейнз сповістив мене, що я можу разом з ними поїхати до концентраційного табору Дахау…
Пол читає ще кілька рядків і двічі лається з усе більшим запалом. Він стоїть, прикипівши до місця, щосекунди все більше й більше усвідомлюючи важливість того, що зараз тримає в руках. Він стрімко прогортає сторінки, вилаявшись при цьому знову.
Його розум шалено працює. Він міг би зараз запхати це в дальній кут, повернутися до Маріанн Ендрюз і сказати їй, що нічого не знайшов. Він міг би виграти позов і отримати свої комісійні. Він міг би повернути Софі Лефевр законним власникам.
Або…
Він бачить перед собою Лів, із похнюпленою головою, розчавлену валом суспільної реакції, жорстокими вигуками незнайомців, невідворотним фінансовим крахом. Бачить, як, обійнявши себе за плечі, зі збитим набік волоссям вона заходить до суду.
А ще він бачить, як повільно її губи розпливаються в усмішці від насолоди — вперше, коли вони поцілувалися.
«Якщо ти це зробиш, вороття вже не буде».
Пол Маккаферті кидає записник і ранець біля піджака і починає зносити коробки назад до комори.
Вона з’являється на порозі, коли він саме закінчує прибирати останні коробки, весь у поті й пилюці від свого заняття. Вона палить цигарку в довгому мундштуку, наче модниця 20-х років минулого століття.
— Боже мій… а я вже почала хвилюватися, що з вами трапилось.
Він випростується, витираючи піт із чола.
— Я знайшов її. — Він підіймає синьо-зелену сумочку.
— Справді? О, ви просто чарівний! — Вона сплескує руками, бере в нього сумочку і з любов’ю погладжує. — А я вже боялася, що десь її загубила. Я така роззява. Дякую вам. Дякую сердечно. Один Всевишній знає, як ви спромоглися її знайти в такому хаосі.
— Я знайшов іще дещо.
Жінка відриває погляд від сумочки.
— Нічого, якщо я візьму це на деякий час? — Він підіймає з підлоги ранець із записниками.
— Це те, про що я думаю? Що в них сказано?
— У них сказано… — Він набирає повні груди повітря, потім видихає: — …що картину вашій матері справді подарували.
— А що я вам усім казала! — вигукує Маріанн Ендрюз. — Я знала, що моя мати не злодійка! Весь час вам про це товкмачила.
Настає довге мовчання.
— І ви збираєтесь віддати це місіс Голстон, — повільно промовляє вона.
— Я не впевнений, що це буде розумно. Через ці записи ми гарантовано програємо справу.
Її обличчя смутніє.
— Що ви маєте на увазі? Що не збираєтесь віддавати це їй?
— Саме це я й кажу.
Він нишпорить у кишені в пошуках ручки.
— Але якщо я залишу їх тут, ніщо ж не завадить вам передати їх їй, правда? — він записує номер і передає жінці. — Це її мобільний.
З хвилину вони дивляться одне на одного. І вона сяє, наче віднайшовши втрачену віру.
— Я зроблю це, містере Маккаферті.
— Міз Ендрюз…
— Маріанн. Заради всього святого.
— Маріанн, нехай це залишиться між нами. Боюся, що це буде недобре сприйняте в певних колах.