Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Ярослав закликав князів слухатися старшого брата Ізяслава як його самого: «Сего послушайте, якоже послушаете мене, да той вы будеть в мене мѣсто». Ізяслав як старший повинен був підтримувати порядок у державі, стежити, щоб князі не переступали «предѣл братний» й не виганяли один одного з своїх уділів: «Аще кто хощеть обидѣти брата своею, то ты помогай, его же обидять».

Держава була поділена між синами та племінниками Ярослава. Великим князем київським, верховним сюзереном став Ізяслав. Проте слід підкреслити, що цей поділ на удільні князівства, як і раніше, відбувся не на основі розвинутої васальної системи, а на основі «родового сюзеренітету». Держава належала всьому роду. Конкретний княжий уділ не передавався у випадку смерті князя спадкоємцю, а повертався до загального володіння[603].

Ізяславу дістався Київ, Новгород та Турово-Пінське князівство. Київська земля була добре економічно розвинута, з великою кількістю міських центрів (крім Києва — Вишгород, Білгород, Василів, Юр’їв, Іскоростень, Овруч тощо), потужним сільським господарством, різними промислами, сировиною для розвинутого ремісничого виробництва, з численними торговими шляхами як внутрішніми, так і міжнародними. Територія Турово-Пінського князівства увійшла до складу Київської землі, яка сама на цей час перетворилася на великокнязівський домен. А на півночі Русі великому князю належала Новгородська земля з обширною територією, багата на промисли, з розвинутою торгівлею. Стратегічно Київська та Новгородська землі складали основну вісь Київської держави.

Другому сину, Святославу, Ярослав надав Чернігівську землю, яка у другій половині XI ст. була найбільшим князівством Русі. Крім земель у басейні Десни, Сейму, Сожу та Верхньої Оки чернігівському князю належала Тмутаракань. Територія була вкрита численними населеними пунктами, серед яких Чернігів, Новгород-Сіверський, Курськ, Путивль, Брянськ, Любеч тощо. Через чернігівські землі проходили торгові шляхи, які з’єднували центр Русі з її Північним Сходом, регіоном Волги, Кавказом.

Третій із Ярославичів — Всеволод — зайняв Переяславське князівство, якому на той час належали землі по Остру, Пслу, Ворсклі, Сулі, а також Ростово-Суздальські території. Близькість Переяслава до Києва зумовила його значення як трампліна для оволодіння великокнязівським столом і водночас його повну залежність в майбутньому від столиці. Географічне положення Переяславського князівства було вигідне й тому, що являло собою щит, який захищав Київ та центральні райони Русі від нападу кочовиків.

Молодші Ярославичі зайняли столи, які ще не грали великої ролі в державному житті. Ігор отримав Володимир з Волинню, а В’ячеслав — Смоленськ, Червенські гради (пізніше Галичина) дісталися Ростиславу — сину померлого Володимира Ярославича.