Крига. Частини І–ІІ

Княжна Блуцька хутенько витягнула з Поченґли дату його народження, знак зодіаку, імена батьків, який колір і шляхетний камінь він любить, яким святим патронам уклоняється і які сни останнім часом йому снилися. Князь не брав участи в балачці, бурмочучи тільки старечі докори Дусіну, який сидів у нього з іншого боку. Таємний радник дивився на них обох: то на одного, то на іншого гостя за княжим столом, з подвоєною інтенсивністю зміїних очей. Уникалося його погляду й не бралося участи в розмові, побоюючись, що перше ж сміливе слово спонукає князя до чергового спалаху; сам князь дуже намагався дивитися в протилежний бік і взагалі справляв враження безмежно знеохоченого товариством за обідом. Він сьорбав гучніше, ніж зазвичай, рухаючи щелепою, як ополоником на каучукових шарнірах.

— Я уже надто звик, — казав Поченґло. — Певно, я б їх узагалі не помічав, якби не блиск куполів Собору Христа Спасителя понад Анґарою. Коли здіймається сильне Сяйво, Собор може освітити половину міста, а вночі видно заграву аж у Зимному Ніколаєвську.

— Але ворожіння, але сортілеґії, і сни, сни під Сяйвом, Порфірію Даніелєвічу, ось про що я питаю! Скажіть мені, прошу!

— Що ж. Власне, слід би розпитати бурятських шаманів. Я не знаю, я ніколи навіть таро не розкладав. Тут не грають у кості чи карти, якщо Ваше Сиятельство про це питає. Отець Рузґа в кожній другій проповіді застерігає від віри у ранкові сни. Ми перебуваємо насторожі, коли Черное Сияние висить у небі. — Він витер рот серветкою, випростався, ноктореол замерехтів йому довкола волосся. — Людина звикає, кажу ж, насправді вона не помічає цих речей, урешті-решт, ми живемо поруч із цим кожен день. Тільки коли на кілька днів виїдеш із Зими… Тут тепер скрізь таке прекрасне літо. — Він поглянув на свинцеве небо над сірою рівниною; може, й справді цей краєвид здавався йому неймовірно чарíвним. Страшно, отож, навіть подумати про красу краєвиду Краю Лютих. — Існують і тонші відмінності. Ваше Сиятельство все це справді цікавить?