Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

— Гаразд, — відповів baes. — Що я повинен зробити?

Уленшпігель відповів:

— Піди до священика, доброго пастиря, ворога Спелле. Збери своїх друзів і вийди з ними завтра після сигналу гасити вогні на Евергемський шлях між «Соколом» і домом Спелле. Стійте в затінку і будьте всі в темній одежі. Як виб’є десята година, Спелле вийде з корчми, а назустріч йому їхатиме віз. Сьогодні ввечері не кажи нічого друзям: вони сплять надто близько до вух своїх жінок. Піди до них завтра. Зберіться там, прислухайтесь і все добре запам’ятайте.

— Запам’ятаємо, — сказав Йоос і, піднявши чарку, додав: — П’ю за мотузку для Спелле!

— За мотузку, — повторив Уленшпігель.

Потім вони обидва вийшли в залу, де пили гентські тандитники, що верталися з брюггського суботнього базару; там вони вигідно продали камзоли й накидки з золотої й срібної парчі, куплені за безцінь у зубожілих дворян, що пнулися за іспанцями до розкошів.

І тепер, добре заробивши, тандитники справляли бучний бенкет.

Уленшпігель і Йоос Лансам посідали в куточку і доможись нишком, що завтра Йоос перше зайде до священика, доброго пастиря, який ненавидів Спелле — вбивцю невинних, а потім піде до друзів.

Другого дня Йоос Лансам і Міхількінові друзі, яких було вже попереджено після сигналу гасити вогні, вийшли з корчми «Синя гуска», де вони звикли сидіти за кухликом пива, і, щоб приховати свої наміри, пішли різними дорогами на Евергемський шлях. Було їх сімнадцятеро.

О десятій годині Спелле вийшов із «Сокола» в супроводі двох своїх шпигунів і Пітера де Роозе. Лансам зі своїми друзями сховався в клуні Самсона Буне, Міхількінового приятеля. Двері в клуні були відчинені. Спелле не помічав нічого. Вони ж почули, як він і Пітер де Роозе та обидва шпигуни йшли п’яні, ледве тримаючись на ногах. Спелле, гикаючи, насилу повертав п’яним язиком і варнякав:

— Профоси! Профоси! Добре їм живеться на цьому світі. Підтримуйте мене, вішальники! Вам же від мене дещо перепадає.

Раптом на шляху від поля почулося ревіння осла і ляскання батога.

— От упертий осел! — сказав профос. — Його так щедро частують батогом, а він ані руш.

Аж ось почувся гуркіт коліс і тарахкотіння воза, що котився шляхом під гору.

— Зупиніть! — крикнув Спелле.

Коли віз наблизився до них, Спелле і його двоє шпигунів схопили осла за вуздечку.

— Віз порожній, — сказав один шпигун.

— Дурню! — крикнув Спелле. — Хіба порожні вози їздять вночі самі? Хтось там, напевне, заховався. Засвітіть ліхтаря і підніміть угору. Я сам подивлюся.

Засвітили ліхтаря, і Спелле поліз на воза, але зразу ж страшенно зойкнув і повалився на землю.

— Міхількін, Міхількін! Господи, помилуй мене!

Тоді на возі встав чоловік, одягнутий у біле, як пиріжник, а в руках він тримав дві закривавлені ноги.

Пітер де Роозе і обидва шпигуни, побачивши цю постать, освітлену ліхтарем, також несамовито скрикнули: