Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

— Біжімо! — сказала дівчина, тупнувши ногою об землю, як нетерпляча лошиця.

— Як на мене, краще залишитись доброчесним і не бігти, — відповів Уленшпігель.

— Що це означає? — запитала дівчина.

— Оцей товстий заєць хоче, щоб я відмовився від доброго вина, пива і від ніжненького жіночого тіла.

Дівчина незадоволено подивилась на нього.

— Ти засапався, тобі треба відпочити, — сказала вона.

— Відпочити добре, та я не бачу ніякого притулку, — відповів Уленшпігель.

— Твоя доброчесність прихистить тебе, — мовила дівчина.

— Волів би краще твою спідницю, — сказав він.

— Моя спідниця не гідна бути покровом для такого святого, як ти. Пусти її, я побіжу сама.

— Хіба ж ти не знаєш, що собака на чотирьох ногах бігає хутчій, ніж людина на двох? Разом у нас чотири ноги, і ми побіжимо швидше.

— В тебе гострий язичок, як на чоловіка доброчесного.

— Атож, — ствердив він.

— А ось мені, — сказала дівчина, — доброчесність завжди здавалась чимось нудним, сонним, тупим, холодним. Це маска, щоб ховати невдоволене обличчя, оксамитовий плащ, під яким знайдеш кам’яне серце. Я більше люблю тих, у кого в грудях горить вогонь мужності, що пориває до сміливих подвигів і веселих пригод.

— Такими речами прекрасна дияволиця спокушала угодника Божого, святого Антонія, — сказав Уленшпігель.

Кроків за двадцять вони побачили на шляху корчму.

— Ти добре говорила, — сказав Уленшпігель, — тепер треба добре випити.

— У мене ще в горлі не пересохло, — мовила дівчина.

Вони ввійшли. На скрині дрімав величезний дзбан, що за своє товсте черево мав назву — черевань.

Уленшпігель сказав до baes'а:

— Ти бачиш цей флорин?

— Бачу, — відповів baes.

— Скільки ж патарів ти вичавиш із нього, щоб наповнити dobbeleclauwert’ом отого череваня?

Baes йому сказав:

— Плати negen mannekens (дев’ять чоловічків) — і квит.

— Тобто шість фландрських мітів, отже, два зайвих. Ну, менше з тим, наливай.

Уленшпігель дав кухоль дівчині, а потім устав і, набравши молодецької постави, припав ротом до дзбана і геть спорожнив його у свою горлянку, аж забулькотіло, наче водоспад.

Дівчина здивовано запитала:

— І як це тобі вдалося перелити пиво з такого товстого черева у твій худий живіт?

Уленшпігель нічого не відповів, а звернувся до baes' а:

— Принеси шинки й хліба та налий ще одного череваня, ми хочемо їсти й пити.

Той так і зробив.

Коли дівчина гризла шкурку від шинки, він ніжно обійняв її, і це її аж зворушило, захопило, підкорило, і вона запитала його:

— Звідки це взялася у вас при вашій доброчесності така спрага, як у губки, такий вовчий голод і оця любовна відвага?

Уленшпігель відповів:

— Я багато нагрішив і, як ти знаєш, дав слово спокутувати свої гріхи. Це тривало цілісіньку годину. І ось, коли я протягом тої години обмірковував своє майбутнє, воно мені уявилось вельми невтішним: живитися сухим хлібом, запивати самою водичкою, сумовито зректися кохання, не сміти ні ворухнутися, ні чхнути, щоб не вчинити чогось поганого. Поважатимуть мене всі, але всі й уникатимуть, як прокаженого. Я сумуватиму, як пес, що загубив свого хазяїна. І, промучившись отак років п’ятдесят, закінчу в якомусь лігві своє сумне животіння. Покута моя була дуже довга. Поцілуй же мене, моя мила, і вдвох геть із чистилища!