Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

Він заперечив усі обвинувачення і сказав, що коли й є в Мелестее шахрай, ледацюга, блюзнір і розпусник, то це сам Пітер де Роозе, а не він.

Проте Спелле не хотів і слухати нічого й наказав своїм поплічникам підтягнути Міхількіна до стелі і пустити, щоб він упав з гирями на підлогу. Вони це зробили так жорстоко, що шкіра на щиколотках тріснула, м’язи порвалися, і ступні ледве тримались. Міхількін і далі не визнавав вини за собою. Тоді Спелле наказав узяти його знову на тортури, але натякнув йому, що за сто флоринів він пустить його на волю.

Міхількін сказав, що йому легше вмерти.

Жителі Мелестее, довідавшись, що його схоплено і взято на тортури, з’явилися всією громадою, щоб засвідчити його невинність, — це зветься «свідченням усіх добрих людей громади». Вони одностайно сказали, що Міхількін ніякий не єретик, що кожної неділі він ходить до церкви і до святого причастя, ім’я Матері Божої споминає лише тоді коли просить визволити його з біди, що він і земних жінок ніколи не ганьбив поганим словом, а про Матір Божу годі й казати. Що ж до блюзнірства, яке нібито почули фальшиві свідки від нього в корчмі Valck, то це чистісінька брехня і наклеп.

Міхількіна звільнили, кривоприсяжників покарали, а Пітера де Роозе Спелле притяг був до суду, але, здерши сто флоринів, відпустив його без допиту й тортур.

Пітер де Роозе побоявся, що гроші, які в нього залишились, не дадуть спокою Спелле, і втік з Мелестее, а Міхількін, мій бідолашний брат, помер від гангрени, що прикинулася на ногах.

Він спершу не хотів мене й бачити, а перед смертю звелів покликати і сказав берегтися вогню, який палає в моєму тілі і який доведе мене до вогню пекельного. А я тільки плакала, бо вогонь таки горить у мені. І брат помер на моїх руках.