Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

— І що ти верзеш? — запитав Уленшпігель.

— Він сам не знає, що говорить, — сумно промовив Вастеле.

Та Ламме відрізав сердито:

— Краще тебе знаю. Я кажу, що ми дурні: і я, і ти, і Уленшпігель; ми псуємо собі очі заради принців та вельможних панів, що тільки сміялися б з нас, побачивши, як ми аж надриваємося на роботі, ночі не спимо, а все гостримо зброю, виливаємо кулі для їхньої потреби. Вони попивають собі із золотих келихів французькі вина, їдять німецьких каплунів на англійських олов’яних тарілках і знати нічого не хочуть про те, як марно ми шукаємо Бога, з ласки якого вони стали такі могутні, а тим часом їхні вороги косять нас, як траву, своїми косами і закопують живцем у землю. А самі вони не реформати, не кальвіністи, не лютерани, не католики — вони недовірки, їм усе байдужісінько, вони купують або завойовують собі князівства, відбирають добро в ченців, абатів, монастирів, вони мають усе — дівчат, жінок, повій — і п’ють із золотих чар за свою вічну веселість, за несосвітенну дурість, нікчемність, глупоту, за сім смертних гріхів, які вони коять перед твоїм, о smitte Вастеле, носом, що аж загострився від твоєї надмірної запопадливості. Поглянь на поля, на луки, поглянь на жита, на сади, на худобу, на золото, що добувають із землі, поглянь на дичину в лісах, на птахів небесних, ніжних ортоланів, жирних дроздів, на кабанячі морди, на стегна диких кіз — все це для них: полювання, риболовля, земля, море — все їхнє. А ти сидиш на хлібі й воді, і всі ми аж із шкури пнемося на роботі для них без сну, без їжі, без питва. А коли ми дуба дамо, вони копнуть ногою наші трупи і скажуть вашим матерям: «Народіть нових, ці вже ні до чого».