Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

В Гарлебеке Ламме поновив свій запас oliekoek’ів, з яких із’їв двадцять сім штук, а тридцять поклав у кошик. Уленшпігель ніс у руках клітки. Надвечір вони дісталися в Куртре і зупинилися in de Bie — в заїзді «Бджола», у Жілліса ван ден Енде, який зразу ж вийшов на поріг, тільки-но почув спів жайворонка.

Тут була їм повна догода. Господар, побачивши листи від принца, передав йому через Уленшпігеля п’ятдесят червінців і не захотів нічого взяти з них ні за індичку, ні за dobbeleclauwert.

Він також попередив їх, що в Куртре шастають вивідувачі кривавого трибуналу, а тому треба тримати язика за зубами.

— Ми їх упізнаємо, — сказали Уленшпігель і Ламме.

І вийшли із заїзду.

Призахідне сонце золотило дахи, пташки співали на липах, жінки гомоніли на порогах своїх домів, діти вовтузилися в поросі, а Уленшпігель і Ламме вештались собі вулицями без діла.

Раптом Ламме сказав:

— Коли я спитав Мартіна ван ден Енде, чи не бачив він жінки, схожої на мою дружину, і змалював її милий образ, він сказав мені, що за містом на Брюггському шляху в «Веселці», у старої Стевен, збирається щовечора чимало жінок. Я піду туди.

— А я не забарюсь за тобою, — сказав Уленшпігель, — хочу тільки обдивитися місто. Якщо здибаю твою жінку, то негайно скажу їй, щоб ішла до тебе. Та не забувай, що baes радив мовчати, коли хочеш, щоб шкура була ціла.

— Буду мовчати, — сказав Ламме.

Поки Уленшпігель гуляв по місту, сонце зайшло і надворі посутеніло. Він вийшов на Pierpotstraetje — на Гончарну вулицю і тут почув мелодійні звуки лютні. Підійшовши ближче, він побачив якусь білу постать, що наче манила його до себе, але все віддалялась від нього, граючи на лютні і співаючи ангельським голосом ніжну мелодійну пісню. Вона зупинялася, оглядалась і йшла все далі.

Уленшпігель побіг за нею, швидко наздогнав і хотів заговорити, але вона затулила йому рота напахченою парфумами рукою.

— Ти селянин чи дворянин? — спитала вона.

— Я Уленшпігель.