Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
- Автор: Де Костер Шарль Теодор Анри
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3903-3
- Переводчик: Сидор Сакидон
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах». Краткое содержание книги:
Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.
Старий відповів:
— На цьому світі є дві речі, що ніколи не повертаються назад: це витрачені гроші та жінка, що втекла від нелюба. — І він звернувся до Уленшпігеля: — А ти знаєш, як прозивають у Лімбурзі жителів Веерта?
— Raeksteker'ами — заклиначами скатів, — відповів Уленшпігель, — бо коли одного разу живий скат упав з воза в одного рибалки, то старі жінки, побачивши, як він стрибає, подумали, що в нього вселився нечистий, і сказали: «Ходімо до священика, хай він вижене диявола». Священик вигнав диявола, а ската забрав із собою, гарненько його засмажив і з’їв на честь веертян. Пошли, Боже, таку саму долю й кривавому королю!
Тим часом у лісі валували собаки, бігли озброєні люди і гукали та кричали, щоб налякати звіра.
— Це вони за тими двома оленями, яких я поранив, — зауважив Уленшпігель.
— Ми їх з’їмо, — сказав старий. — А як у Лімбурзі прозивають жителів Ендговена?
— Pinnemaker'ами — засувкарями. Одного разу, коли вороги підійшли до їхнього міста, вони засунули браму морквою. Та набігли гуси, жадібно зжерли моркву, і ворог вдерся до міста. Але треба буде залізних дзьобів, щоб зжерти тюремні засуви, якими хочуть замкнути свободу совісті.
— Коли з нами Бог, то хто може нам що вдіяти? — зауважив на те старий.
Уленшпігель мовив:
— Собаки валують, люди гукають, віти тріщать, наче в лісі буря.
— А чи смачне оленяче м’ясо? — запитав Ламме, дивлячись на сковорідку.
— Крики нагоничів наближаються, — сказав йому Уленшпігель. — Собаки зовсім близько. Який гвалт! Олень, олень! Бережися, мій сину! От клятий звір! Повалив мого товстого друга на землю в одну купу з казанами, сковорідками, горщиками і шматками м’яса. А жінки й дівчата тікають, мов божевільні від жаху. В тебе наче кров іде, сину мій?
— Ти ще й смієшся, сякий-перетакий! — вигукнув Ламме. — Авжеж, іде кров, він же мене шпигонув рогом у зад. Ось глянь, і штани розірвані, і моє м’ясо також. Та ще й на землі валяється така чудова печеня! Ох, уся кров витече в мене через сідницю!
— Цей олень — досвідчений хірург. Він урятував тебе від удару, — відповів Уленшпігель.
— Негіднику ти бездушний! — розсердився Ламме. — Не мандруватиму з тобою більше. Я залишуся тут. З цими добрими людьми. Чи тобі не сором? Ти зовсім не жалієш мене, а я ж ходжу за тобою слідом, наче пес, і в сніг, і в мороз, і в дощ, і в град, і в вихор, і в спеку, що аж душа з мене разом із потом виходить!
— Рана твоя незначна. Приклади до неї oliekoek — це буде смачний пластир, — відповів Уленшпігель. — А чи ти знаєш, як прозивають жителів Лувена? Не знаєш, бідолахо? Ну гаразд, скажу тобі, тільки не скигли, їх прозивають koeyeschieter'ами — стрільцями в корів, і ось чому: одного разу вони як подуріли і почали стріляти в корів, бо подумали, що то вороже військо. Ну, а ми стріляємо в іспанських козлів — м’ясо у них, правда, смердюче, але шкіра годиться на барабан. А як прозивають жителів Тірлемонта? Також не знаєш? Вони носять славетне прізвисько kweker'ів, бо одного разу на зелені свята до них у собор залетіла качка і пролетіла від хорів до вівтаря, а вони подумали, що то Святий Дух. Приклади ще koekebakk’ів до рани. Ти мовчки збираєш казани й шматки м’яса, які перекинув олень. Ось вона, куховарська завзятість! Ти знову розпалюєш вогонь, ставиш казанок з юшкою на триніг. Ти весь поринув у куховарство. А знаєш, які в Лувені чотири чуда? Ні? Тоді я тобі скажу. Перше — там живі проходять під мертвими, бо церква святого Михаїла стоїть коло міської брами, а цвинтар над брамою, на валу. Друге — там дзвони не на дзвіниці, а знадвору, як у церкві святого Якова. Там є великий дзвін і малий. Для малого місця на дзвіниці не вистачило, і його повісили знадвору. Третє — вівтар у соборі також знадвору, бо портал собору святого Якова — це чистісінький вівтар. Четверте чудо — це вежа без цвяхів: шпиль у церкві святої Гертруди з каменю, а не з дерева, а каменю цвяхами не прибивають, лише камінне серце кривавого короля, яке б я хотів прибити над головною брамою Брюсселя. Але ти мене зовсім не слухаєш. Чи не треба додати солі в підливу? А ти знаєш, чому жителів Термонда прозивають грілками, vierpann’ами? А ось чому. Один молодий принц якось зимою зупинився в готелі «Герб Фландрії», а хазяїн не знав, як йому зігріти постіль, бо не мав грілки. Нарешті спало йому на думку покласти в постіль свою молоду доньку, а та, почувши, що йде принц, метнулася прожогом з кімнати, і принц потім питав, чому ж не залишили йому грілки в постелі. Якби то Господь дав, щоб Філіппа замкнули в розпечену до червоного залізну скриню і нагрівали нею постіль для пані Астарти!