Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Так. Може, краще не говорити про це?
— Ні. Нічого. Я не розповідатиму тобі про найгірше. Отож він одрізав мені бритвою обидві коси, і всі вони засміялися. Я навіть не відчувала болю від урізаного вуха; двоє тримали мене, а він став переді мною, шмагнув мене косами по обличчю й сказав: «Отак ми постригаємо в червоні черниці! Тепер ти знатимеш, як єднатися з братами-пролетарями, ти, наречена червоного Христа!»
І він знов шмагнув мене раз і другий по обличчю моїми ж косами, а потім запхнув їх мені в рот замість кляпа й туго обв'язав навколо шиї, а ті двоє, що тримали мене, весь час сміялися.
І всі, хто дивився на це, сміялись теж. І коли я побачила в дзеркалі, що вони сміються, я заплакала вперше за весь час, бо після розстрілу моїх батьків усе в мені скам'яніло і я не могла плакати.
Потім той, що заткнув мені рота, почав стригти мене машинкою спочатку від лоба до потилиці, потім маківку, потім за вухами і всю голову, і ті двоє держали мене так, що я все бачила в дзеркалі, й не вірила власним очам, і плакала, плакала, але не могла одірвати очей від страшного обличчя з розтуленим ротом, у який були запхнуті відрізані коси, і від голови, що оголювалась під машинкою.
Достригши мене, він узяв пляшечку з йодом із полиці перукаря (перукаря вони теж убили — за те, що він був членом профспілки, і він лежав на порозі, і мене перенесли через нього, коли тягли з вулиці) і, вмочивши в йод скляну затичку, доторкнувся нею до порізаного вуха, і цей легкий біль дійшов до мене крізь усе моє горе й весь мій жах.
Потім він став переді мною й написав йодом мені на лобі літери U.Н.Р.[108], і малював він їх повільно й старанно, як художник. Я все це бачила в дзеркалі, але більше вже не плакала, бо серце моє закам'яніло від думки про батька й матір, і я зрозуміла, що все, що зі мною роблять, проти того — ніщо.
Скінчивши малювати ті літери, фалангіст відступив на крок назад і помилувався своєю роботою, а потім поставив пляшечку з йодом на місце, взяв машинку й сказав: «Давайте другу!» Тоді мене потягли з перукарні, міцно тримаючи за руки, і на порозі я спіткнулася об перукаря, що все лежав там горілиць, і обличчя в нього було землисте, і тут ми мало не зіткнулися з Консепсьйон Грасія, моєю найкращою подругою, яку двоє інших тягли досередини. Вона спочатку не впізнала мене, а потім упізнала й закричала, і я весь час чула її крик, поки мене тягли через майдан, і в двері, і по сходах ратуші, до кабінету мого батька, де мене кинули на диван. І там вони й зробили зі мною оте.
— Зайчику мій, — мовив Роберт Джордан і пригорнув її до себе так міцно й так ніжно, як тільки міг. Але в ту мить він ненавидів так, як тільки може ненавидіти людина. — Не будемо більше говорити про це. Не розповідай мені більше нічого, бо мене душить ненависть.
Вона лежала в його обіймах, холодна й нерухома, і трохи згодом сказала:
— Гаразд. Я більше ніколи не розповідатиму тобі про це. Але це лихі люди, і якби я могла, то радо вбила б багатьох. Та я сказала це тобі, тільки щоб не страждала твоя гордість, якщо я стану твоєю дружиною. Щоб ти все зрозумів.
— Це добре, що ти розповіла мені,— відповів він. — Бо завтра, якщо нам пощастить, ми багатьох переб'ємо.
— А там будуть фалангісти? Все це робили вони.
— Фалангісти не б'ються, — похмуро сказав він. — Вони вбивають у тилу.
— А тих ніяк не можна вбити? Я б дуже хотіла.
— Мені й тих випадало вбивати, — сказав він. — І ми ще їх убиватимемо. Коли ми підривали поїзди, то вбивали багатьох фалангістів.
— Я хотіла б піти з тобою, коли ти ще раз підриватимеш поїзд, — мовила Марія. — Коли Пілар привела мене сюди, я була трохи несповна розуму. Вона розповідала тобі, яка я була?
— Так. Не треба згадувати про це.
— Я не могла ні думати, ні говорити, тільки весь час плакала. Але є ще одна річ, яку я мушу тобі сказати. Неодмінно мушу. Може, тоді ти не одружишся зі мною. Але, Роберто, якщо ти тоді не захочеш одружитися зі мною, то, може, ми просто будемо завжди разом?
— Я одружуся з тобою.
— Ні. Я зовсім забула про це. Може, тобі не слід одружуватися. Розумієш, можливо, я не зможу народити тобі ні сина, ні дочки, бо Пілар каже, що якби я могла, то це б уже сталося після того, що зі мною робили. Я мусила сказати тобі про це. Ох, не знаю, як я забула про це.
— То пусте, зайчику, — сказав він. — По-перше, може, це й не так. Тільки лікар може сказати напевно. А потім, я взагалі не хочу мати сина чи дочки, поки цей світ такий, як тепер. І всю любов, що в мене є, я віддаю тобі.
108
Початкові літери гасла: «Unidos Hermanos Proletarios»— «Єднайтеся, брати-пролетарі!» Фашисти надали цій абревіатурі непристойного змісту.