Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Можна взяти її, якщо ти хочеш, — сказала Марія. — Або я знайду когось іншого. Але тобі, мабуть, треба буде часто відлучатися? А мене не пускатимуть із тобою на таку роботу.
— Можливо, я знайду собі якусь іншу роботу в Мадріді. Я вже давно на цій роботі, я воюю від самого початку війни. Цілком можливо, що тепер мені дадуть щось у Мадріді. Я ніколи не просив цього. Я весь час був або на фронті, або на такій роботі, як ця.
Чи ти знаєш, що перед тим, як я зустрів тебе, я взагалі ніколи й нічого не просив? І ніколи нічого не домагався? Ніколи не думав ні про що, крім справи й крім того, що треба виграти війну. Слово честі, я був дуже скромний у своїх вимогах. Я багато працював, а тепер-от люблю тебе, і,— він говорив так, наче обіймав усе те, що ніколи не справдиться, — я люблю тебе так, як люблю все, за що ми боремося. Я люблю тебе так, як люблю свободу, і людську гідність, і право кожного працювати й не голодувати. Я люблю тебе, як люблю Мадрід, який ми захищали, і як люблю всіх моїх товаришів, які загинули. А загинуло їх багато. Багато. Багато. Ти навіть не знаєш, як багато. Але я люблю тебе так, як я люблю те, що я люблю найдужче на світі, і навіть сильніше. Я тебе дуже люблю, зайчику. Так сильно, що й розповісти не можна. Але я кажу тобі про це — щоб ти хоч трохи знала. Я ніколи не мав дружини, а тепер ти моя дружина, і я щасливий.
— Я робитиму все, геть усе, щоб бути тобі доброю дружиною, — сказала Марія. — Щоправда, я нічого не вмію, але я постараюся, щоб ти цього не відчував. Якщо ми житимемо в Мадріді — добре. Якщо нам доведеться жити десь-інде — теж добре. Якщо нам ніде не доведеться жити, але мені можна буде піти з тобою — ще краще. Якщо ми поїдемо до тебе на батьківщину, я навчуся говорити по-англійському, як усі Ingles, що там живуть. Я придивлятимуся до їхньої поведінки й робитиму все так, як роблять вони.
— Це буде дуже кумедно.
— Напевно. І я робитиму помилки, але ти виправлятимеш їх, і я ніколи не робитиму тієї самої помилки двічі. Ну, може, двічі й зроблю, але не більше. А потім, якщо тобі там, у тебе вдома, захочеться поїсти наших страв, я їх для тебе готуватиму. Я піду до такої школи, де навчають, як бути доброю дружиною, якщо такі школи є, і я буду там учитися.
— Такі школи є, але тобі та наука не потрібна.
— Пілар казала мені, що вони повинні бути в твоїй країні. Вона читала про них у якомусь журналі. Вона сказала мені, що я мушу навчитися говорити по-англійському, і говорити добре, так, щоб тобі ніколи не доводилося мене соромитися.
— Коли вона тобі все це сказала?
— Сьогодні, коли ми спаковували речі. Вона весь час повчала мене, що я мушу робити, щоб бути тобі доброю дружиною.
Видно, вона теж їздила до Мадріда, подумав Роберт Джордан і спитав:
— А що вона ще казала?
— Що я мушу дбати про своє тіло й берегти свою фігуру так, наче я матадор. Вона сказала, що це дуже важливо.
— Оце правда, — сказав Роберт Джордан. — Але тобі ще багато років можна про це не думати.
— Ні. Вона сказала, що наші жінки мусять завжди пам'ятати про це, бо воно може настати раптово. Вона сказала, що колись була така сама струнка, як я, але в той час жінки не робили гімнастики. Вона сказала мені, яку гімнастику я мушу робити, і сказала, що не можна їсти забагато і чого не можна їсти взагалі. Тільки я забула, треба буде ще раз розпитати.
— Картоплі.
— Так, картоплі й нічого смаженого, а коли я їй розповіла, що мені болить, вона сказала, щоб я тобі не розповідала, мовляв, треба потерпіти й нічим цього не виказувати. Але я тобі розповіла, бо я ніколи ні в чому не хочу тобі брехати, а крім того, я боялася, що ти подумаєш, ніби я не можу втішатися з тобою і що те, що було там, нагорі, насправді було зовсім не так.
— Ти добре зробила, що розповіла мені.
— Справді? Бо мені соромно, і я ладна робити для тебе все, що ти забажаєш. Пілар навчила мене різних речей, які можна робити для чоловіка.
— Робити нічого не треба. Те, що в нас є,— це наше спільне, і ми разом будемо його берегти. Мені добре і так, коли я лежу поряд з тобою, й торкаюся тебе, і знаю, що це правда, що ти тут, а коли ти знову зможеш, ми матимемо все.
— Хіба в тебе немає ніяких бажань, що їх я могла б задовольнити? Вона мені це теж пояснила.
— Ні. У нас завжди будуть спільні бажання. Як ми чогось хотітимемо, то тільки разом. Ніяких своїх особистих бажань у мене не буде…
— Я дуже рада. Але пам’ятай: я завжди зроблю все, що ти забажаєш. Тільки ти мусиш сам мені казати, бо я зовсім невчена, і багато чого з того, що Пілар мені розповідала, я добре не збагнула. Мені було соромно питати, а вона така розумна й знає так багато.