Твори в 4-х томах. Том 3

— Воно спадатиме до плечей, а на кінцях буде кучерявитись, як морська хвиля, і матиме барву стиглої пшениці, а обличчя в тебе кольору темного золота, а очі —того єдиного кольору, який пасує до твого волосся й до твоєї шкіри, — золоті з темними цятками, і' я закидатиму твою голову назад, дивитимусь тобі в очі й міцно пригортатиму тебе до себе.

— Де?

— Де завгодно. Всюди, де б ми не були. Скільки часу треба, щоб твоє волосся відросло?

— Не знаю, бо раніше я ніколи не стриглася. Але гадаю, що за півроку воно відросте вже нижче вух, а за рік буде таке, як тобі хочеться. Але знаєш, що буде перед тим?

— Ні. Скажи.

— Ми будемо в тому великому чистому ліжку в твоєму знаменитому номері, в нашому знаменитому готелі, і ми сидітимемо разом на знаменитому ліжку й дивитимемось у дзеркало на гардеробі, і там, у дзеркалі, будеш ти і я, і я обернуся до тебе отак, обійму тебе отак і поцілую тебе отак.

Потім вони лежали нерухомо, серед ночі, в болісному заціпенінні, і, обіймаючи її, Роберт Джордан обіймав усе те, що, він знав, ніколи не справдиться, але він навмисне казав далі:

— Зайчику, ми не завжди житимемо в тому готелі.

— Чому?

— Бо наймемо собі помешкання в Мадріді, на тій вулиці, що йде уздовж парку Буен-Ретіро. Я знаю одну американку, яка перед початком війни здавала там мебльовані помешкання, і я зможу дістати таке помешкання за ту саму плату, як і перед війною. Там є квартира, що виходить вікнами в парк, і з них видно його весь; залізну огорожу, квітники, посипані жорствою стежки, і зелені газони між стежками, і тінисті дерева, і безліч фонтанів, а тепер там, певно, цвітуть каштани. Коли ми оселимося в Мадріді, то гулятимемо по парку й плаватимемо в човні на ставу, якщо в ньому знову є вода.

— А чому там не було води?

— Її спустили в листопаді, бо вона правила за орієнтир для літаків під час повітряних нальотів на Мадрід. Але, мабуть, тепер там уже знову є вода. Хоч я й не певен. Але навіть якщо води немає, ми гулятимемо по всьому парку. Там, за ставом, є одне місце, зовсім як ліс, де ростуть дерева з усіх кінців світу, і на кожному висить табличка, де написано, що це за дерево і звідки воно походить.

— Я б хотіла піти в кіно, — сказала Марія. — Але дерева — це теж дуже цікаво, і якщо я тільки зможу запам'ятати, то вивчу з тобою всі їхні назви.

— Там не так, як у музеї,— мовив Роберт Джордан. — Дерева ростуть на волі, і в парку є пагорки, і одне місце в ньому — справжні джунглі. А за парком книжковий базар, там уздовж тротуару стоять сотні кіосків, де торгують старими книжками, і тепер там дуже багато книжок, бо їх крадуть із будинків, зруйнованих бомбами, і з квартир фашистів і приносять на книжковий базар. Я міг би цілими днями ходити там, як колись, перед початком війни, якби тільки мав на це час у Мадріді.

— А поки ти ходитимеш по книжковому базарі, я поратимусь дома, — сказала Марія. — Чи вистачить у нас грошей на служницю?

— Авжеж. Можна взяти Петру з готелю, якщо вона тобі сподобається. Вона охайна й смачно куховарить. Я обідав там у журналістів, для яких вона варила. В їхніх номерах є електричні плитки.