Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
Ніхто вже не з’ясовував, хто зрадив повстанців, хто доніс, бо оунівської СБ як такої вже не існувало, хоча сумнівів у зрадництві майже не було — так несподівано й організовано провели операцію енкаведисти, внутрішні війська та яструбки.
Ох, ці яструбки… Свої ж, українці, місцеві жителі. Йшли молоді й не дуже молоді хлопці та мужики служити в ці створені совітами напіввійськові «истребительные отряды», які коротко спочатку називали «истребки», а потім пристосували назву до української — яструбки. І траплялося так, що півсела було в лісі в УПА, а півсела — в яструбках. Розмежування йшло не так за ідейними принципами, як за випадковим збігом обставин: у минулому, відносно мирному житті хтось комусь перейшов дорогу, хтось когось скривдив, не поступився межею, прибутком, коханням.
Тепер — мстили. Помста… Знову й знову помста… Рушій історії, руйнівник біографій, доль, щастя.
Микола дивився на Ганю, яка била й била по кнопках друкарської машинки — звично, байдуже, майже підсвідомо. Щодня — одне й те саме. Ганя, молода, двадцятирічна дівчина, не викликала в Миколи надто великого природного чоловічого бажання. Коли з ними в схроні ще були Гнат і Бурий, якесь наче на кшталт змагання між чоловіками скрашувало їхнє тут убоге існування. І чоловіки, і дівчина не мали права виходити на поверхню навіть справити природні потреби. Схрон побудовано за всіма правилами конспірації і пристосовано для довгого в ньому перебування. Криївку вирили під великим валуном, який наче з неба впав посеред цього густого пралісу. Просто з-під каменя било джерело чистої води, яка зникала під землею й витікала знову на поверхню за кількасот метрів од майстерно збудованої криївки. Воду цю пили, на ній готували сяку-таку їжу, кип’ятили й заварювали трав’яні чаї, тут же за легенькою ганчіркою-перегородкою справляли велику й малу нужду, продукти якої струмінь води виносив далеко від схрону.
Коли Ганя милася, хлопці відверталися й намагались один перед одним не виказувати своїх молодечих потягів, кладучи хто ногу на ногу, хто, лежачи на лавці, відвертався до дерев’яної стіни криївки, щоб ніхто не побачив їхнього статевого реагування на хлюпіт води й уявні картини, що їх малювала чоловіча фантазія.
Будь-які інтимні стосунки в підпіллі між членами організації суворо заборонені. Найменші скарги дівчат старшим провідникам на спроби хлопців отримати від осіб жіночої статі задоволення делікатних потреб закінчувалися розборами в СБ й нерідко суворими покараннями. Але часто ці табу порушувалися: самі умови підпілля сприяли тому, що дівчата й жінки віддавалися бійцям добровільно, не раз і не одному. Часті випадки венеричних захворювань свідчили про те, що дівчата не дуже перебирали кандидатурами. Хоча нерідко траплялися факти, що засвідчували палку любов і надзвичайну відданість молодих людей у найтяжчих випробовуваннях тієї кривавої вимушеної бійні. Бійні на знищення українців українцями, кінця якій навіть після офіційного закінчення війни й припинення бойових дій на фронтах не було видно.
Нині фронт проходив не лише по лісах і селах, ай по долях і душах.
Але з того часу, як Бурий і Гнат пішли в село по харчі й не повернулися, стосунки між Миколою і Ганею істотно змінилися. Микола давно подобався Гані, і тільки-но стало зрозуміло, що Бурий і Гнат не повернуться, на п’яту чи шосту ніч Ганя, похлюпавшись над джерелом, не одяглася, як завжди, а просто з піднятим подолом, у свитині й важкій зимовій хустці підійшла до лавки, на якій, удаючи, що спить, лежав із заплющеними очима Микола.
Він відчував — зараз побачить те, що не раз уявляв, а можливо, про що іноді мріяв. І Микола розплющив очі. Двох свічок, здавалося, було забагато для цієї ситуації. Хоча незвично сміливий погляд Гані й піднятий поділ спідниці варіантів для Миколи не залишали.
— Загаси одну свічку, — грубувато сказав Микола. — Друга хай горить. Хочу пересвідчитись, чи правильно я тебе уявляв без одягу? — Микола, відкинувши кожуха, яким вкривав ноги, підвівся. — Скинь усе. Не холодно буде. І йди до мене.
… Усе текло, хлюпало, замизгана ганчірка була мокрою, в землянці тхнуло потом, збитою спермою, свічкою та цигарками. Микола курив, знову тягнувся до Гані, знову курив і знову всі запахи змішувалися від несамовитого грубого тертя.