Соло бунтівного полковника. Вершина

Зорій почав вірити в своє Янголятко після того цікавого випадку, коли святий отець із Києво-Печерської лаври освячував його кабінет — при вступі на нову посаду, куди за завданням керівництва СБУ Богдана Даниловича «заслали» виявити злочинне угруповання. Отець довго й старанно хрестив, перехрещував та освячував невеличку кімнату, яку Зорій прилаштував під кабінет, а потім ще й залишив трилітрову банку свяченої води.

Богдан Данилович дещо був здивований, коли за кілька днів після освячення кімнати його зненацька звільнили з роботи — просто звільнили, не пояснюючи нічого. Як він переживав, як тоді хвилювався! Аж потім, коли почали виникати інші обставини, траплятися більш трагічні й небезпечні події, він зрозумів, що лише завдяки тому освяченню йому вдалося уникнути багатьох неприємностей. Янголятко врятувало його від краху — морального, психічного, а можливо, і фізичного.

Схоже, сталося б нещастя, бо дуже вже нервувався, психував. Так, саме звільнення врятувало і його реноме, і дало наснагу на інші дії. Але Зорій не забув, хто був винуватцем його ганьби, його приниження в очах багатьох приятелів, знайомих і друзів.

Друзів? Ха! їх у нього вже давно немає. Товариші, колеги, приятелі, соратники, побратими — є. А от справжніх друзів…

Чому ці думки приходять не десь там, наприклад, у робочому кабінеті або дома в ліжку? А ось тут, у невідомому лісі, коли він повзає ледь живий і найближче його майбутнє — річ примарна.

Про себе в таких випадках Богдан Данилович думав менше за все. Незабаром він дізнається, кому завдячувати, що він лежить ось тут побитий-понівечений. А те, що катюзі буде по заслузі, він не сумнівався. Знесилений Зорій саме цієї миті думав про майбутнє. Так, лежачи в багнюці, він ні з сього ні з того почав розмірковувати про нинішні стосунки поколінь. Невже ця брудна калюжа, в якій Богдан борсався, надихнула його на роздуми про свого сина й взагалі про дітей? Чи зможе нинішнє старше покоління сказати своїй зміні, що більшість із того, про що дорослі намагаються розповісти, як про щось позитивне й навіть героїчне, є неправдою? Як нашим дітям насмілитися сказати, що брехали?