Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця
Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця

Электронная книга - «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця». Краткое содержание книги:

Події в романі відбуваються після смерті Богдана Хмельницького. Автор розповідає про пригоди Козака Мамая — мандрівного запорожця, вояки і гультяя, жартуна і філософа, безстрашного лукавця і навіть… чаклуна, який може покликати на допомогу магічні сили, рятуючись від небезпек. Якось Ільченко сказав: «Коли в скрутну хвилину люди не плачуть, а сміються, вони — проти будь-якого ворога дужчі». Про це його роман-епопея, який за всіма параметрами підпадає під визначення «шедевр» і який критики ставлять в один ряд з творами Сервантеса «Дон Кіхот» і Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель».
1 ... 142 143 144 145 146 147 148 149 150 ... 280
Перейти на страницу:

Гуртом підходячи до нього, мирославці били Мамаєві чолом:

— Тільки ти порадиш нас, Козаче.

— Чого не може громада, — відмовив Мамай, — того й Козакові зась.

— Ти знаєш більше за нас.

— Від усіх — не більше, — чіпляючи бандуру на дубову гілку, закинув Мамай.

— Ти ж усе вмієш.

— Дещо вмію, — погодився запорожець.

— Ти ж можеш усе, чого схочеш.

— Хочу я й справді багато. А можу… — і Козак Мамай розвів руками, і око прискалив кумедно, і вусом повів. — Гай-гай!

— Гай, та ще й зелений! — сказали добрі люди. — Ми таки й справді зараз мусимо зробити більше, як можемо…

— Ні, — заперечив Мамай. — Ви, панове громадо, більше можете, ніж вам здається. Ви більше маєте, ніж ви знаєте. Ви більше знаєте, ніж гадаєте, більше сієте, ніж пожинаєте. Ви, панове товариство, більше здужаєте, ніж оце зараз хочете, бо ж ви ще й не знаєте всього: що ви можете, що ви вмієте, що ви маєте…

— Але ж нам треба знайти саме те, чого нема.

— Все, що нам потрібно для війни, для подолання.

— Все це є в Калиновій Долині, — проголосив Козак Мамай. — В оцій багатющій землі.

— Де ж воно?

— Де?

— Треба шукати.

І наш Мамай, уклонившись воєначальникові, старшині й поважним панам-цехмайстрам, віддав чолом і всьому народові і мовив:

— Хай нас рятує рідна земля.

Мовчання скувало громаду.

Тиша пойняла весь гурт людей.

А Козак Мамай, повагом одійшовши до кущів калини, на горбок, став навколішки та й припав до землі.

В благанні.

В молінні:

— О земле…

Та й усі, хто там був, повклякали на землю, і громада, наче одні великі груди, глибоко зітхнула:

— Земле-матінко!

— Дай сили! — молився Мамай.

— Дай сили… — одностайно видихнув гурт.

— Рятуй і поможи!

— Рятуй… і поможи…

— Відкрий нам лоно щедре…

І, вухом до землі припавши, Козак Мамай слухав.

Усі ждали.

Кивало за вітром білопінне калинове гілля.

Туркотіли голуби на дзвіниці.

Дзвенів у високості жайворон.

Десь телятко матір свою стиха кликало.

У підхмар’ї проквилив самотній сокіл: «Кгіак, кгіак!»

І все замовкло.

Аж раптом подихнув легенький вітер.

І знову пролетів.

Рвонув.

Іще. Та й ще.

Та й закрутився вихором.

Знялася хмара гайвороння і, пролинувши над містом, на мить заступила сонце, і притьмом стемніло, як пізнього вечора. Та за хвильку часу знову заграло літнє надвечір’я всіма барвами, знову сонце забриніло на вечірньому прузі, знов озвався сокіл, знов чути стало жайворона, бо тиша царювала над юрбою, як і перед тим.

Козак Мамай підвівся.

Очі йому палали, мерехтіли, мало дим не йшов, ліва його брова, помітно більша від правої, округлилася й звелася ще вище, вуса Козакові настовбурчилися, козацький чуб аж ворухнувся, обличчя зблідло, як тільки може збліднути дублене на всіх вітрах обличчя, і аж голос захрип, коли він стиха мовив до громади:

— Нас урятує скарб.

5

Він це мовив тихо.

Тишею була й відповідь.

І світ замовк над моріжком зеленим.

Навіть голуби на дзвіниці.

Навіть бджоли перестали дзижчати в квітах калини, в катрані.

Аж вітер принишк.

І знову Мамай сказав:

— Нас урятує скарб…

І завмер, — як став, так бунчука й стояв.

Спитав Мелхиседек:

— Який же скарб, Мамаю?

— У цьому ж городі, в щедрій землі Долини, сховано давні скарби…

— Запорозькі! — підказав йому хтось.

— І князівські… ще, може, від Русі старої. Чи, може, й скіфські… чи ще які скарби, панове товариство.

— Чули таке вже не раз! — відказав, із самого тільки потягу до суперечки, сотник Хівря, муж трéзвенний і доброчесний. — Казка!

— Які тут можуть бути скарби! — підтримав сотника й пан Купа, бо ж йому зовсім не хотілося, щоб хтось інший те захопив, що мало належати тільки йому одному. — Скарби, скарби! Слухати смішно!

— Як же й узяти їх? — спитав гончар Саливон.

— Заклятого скарбу так просто й не вхопиш!

Величезний гурт людей потиху загомонів.

Заговорили про скарби: що чули та знали.

Хтось розповідав про запорожця, котрий, на Січ ідучи, замулив десь тут, на дні Рубайла, червінчики, зашиті в волову шкуру, й чималий каюк рушниць, ножів, пістолів, теж обшитий шкурами.

А хтось казав про те, як бува страшно брати зачаровані гроші, що й даються не кожному, про скарб, заклятий на дванадцять людських голів:

1 ... 142 143 144 145 146 147 148 149 150 ... 280
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)