Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
Справді, вогонь нарешті подолав опір струмочка й повільно переповз через мох; язик полум'я лизнув кору висохлої сосни, змією обвився навколо стовбура — й за мить дерево перетворилося на вогняний стовп. Вогонь перебігав од дерева до дерева — наближалася розв'язка. Зайнявся дальший кінець колоди, на якій сидів індіанець, і полум'я оточило його зусібіч. Певно, муки могіканина були нестерпні, але він сидів непорушно. Ніщо не могло подолати мужності старого воїна: голос його ще чувся крізь гуготіння пожежі. Елізабет, неспроможна дивитися на цю жахливу сцену, відвернулася. Цієї миті порив вітру, викликаного пожежею, розсіяв хмари диму, що заступали долину, й очам Елізабет відкрилося мирне селище внизу.
— Мій тато! О, мій тато! — закричала дівчина. — Невже мені судилося ще й таке перенести? Але треба скоритися всьому…
Селище було не так далеко, щоб не роздивитися постаті судді Темпла, який стояв біля свого будинку й, очевидно, спостерігав охоплену пожежею гору, не маючи й гадки про ту небезпеку, що загрожувала його дочці. Видовище було таке тяжке, що Елізабет, не витримавши, повернулася обличчям до смертельної загрози.
— Усе це — через мою непогамовну запальність! — вигукнув у відчаї Едвардс. — Якби я мав хоч половину вашого спокою, все було б гаразд!
— Не згадуйте про це! Не треба! — мовила Елізабет. — Ми приречені на смерть… Але ні… Ви ще можете врятуватися… Ваш одяг не загориться так швидко, як моя сукня, — тікайте! Киньте мене… Може, вам пощастить знайти вихід. Тікайте! Покиньте мене… Але ні, стривайте! Ви побачите мого батька, мого бідного осиротілого батька… Скажіть йому, Олівере, щоб розрадити його горе, — скажіть, що я померла спокійно, що я пішла до своєї любої матусі, що мить цього життя — ніщо у порівнянні з вічністю, що ми ще зустрінемося, і що, — прошепотіла вона, — я дуже, дуже любила його — мов бога…
Юнак вислухав ці зворушливі слова, але мовчав і не зрушав з місця. Нарешті він відповів:
— І ви наказуєте мені покинути вас! Покинути на краї могили! О, міс Темпл, як погано ви мене знаєте! — Він став на коліна й охопив руками її розмаяну одіж, ніби намагаючись захистити дівчину від вогню. — Відчай погнав мене в ліси, але у вашому товаристві я став не таким диким. Якщо я забув своє ім'я і родину, то тільки через те, що ваш образ витіснив їх з моєї пам'яті. Якщо я забув свої образи, то лиш тому, що ви навчили мене милосердя. Ні, ні, Елізабет, хай краще я помру разом з вами, але покинути вас я не можу!
Елізабет не поворухнулась і нічого не сказала. Її думки вже були далеко від землі. Релігійні почуття пом'якшили той біль, який вона пережила, згадавши батька й подумавши про неминучу розлуку з ним, і на порозі вічності дівчина ніби втрачала слабкість, властиву її статі. Але, слухаючи слова Едвардса, вона знов ставала жінкою. Вона боролася з цим почуттям і усміхнулася від думки, що скидає з себе й жіноче марнославство — це останнє земне почуття, яке ще не хотіло її полишати, коли це життя з усіма його спокусами знов увірвалося в її серце разом з людським голосом, що гучно кричав:
— Де ти, дівчино? Відгукнися, заспокой старого, коли ти ще жива!
— Чуєте? — вигукнула Елізабет. — Це Шкіряна Панчоха, він шукає мене!
— Так, це Натті! — закричав Едвардс. — Ми ще можемо врятуватись!
Цієї ж миті в очі їм блиснуло сліпуче полум'я, яскравіше за вогонь пожежі, і пролунав оглушливий вибух.
— Порох! Бляшанка з порохом! — вигукнув той самий голос, явно наближаючись до них. — Сердешна дитина загинула!
Через хвилину постать Натті майнула у випарах, що стелилися над річищем струмочка, і він з'явився на терасі — без шапки, з обпаленим волоссям, почорніла від диму картата сорочка була вся в дірках, а завжди червоне обвітрене обличчя старого зробилось аж темно-червоне від жару.
РОЗДІЛ XXXVIII
Прийшов до мене з краю тіней
Жахливий привид мого батька.