Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
— Авжеж, авжеж! — закричав юнак в якійсь нестямі. — Небезпеки немає, я тільки даремно налякав вас.
— А як же старий індіанець? Невже ми залишимо його тут помирати, як він просить?
Обличчя Едвардса спотворив відчай. Юнак зупинився, глянув на могіканина, а тоді, схопивши дівчину за руку, потяг її за собою до проходу, крізь який сподівався вибратися з вогняного кільця.
— Не потерпайте за нього, — відповів Олівер майже спокійно, хоч у голосі його бриніла розпука. — Старий звик до лісів і бував у бувальцях: він утече на гору, а може, й тут буде Б цілковитій безпеці.
— Хвилину тому ви говорили інакше. Не полишайте його на таку люту смерть! — вигукнула Елізабет і глянула на юнака так, ніби сумнівалася, чи він ще сповна розуму.
— Хто коли чув, щоб індіанець згорів у лісовій пожежі? Це просто смішно! Швидше, швидше, міс Темпл, а то ви задихнетеся від диму!
— Едвардсе! Ваше обличчя, ваші очі лякають мене: це небезпечніше, ніж я думала? Кажіть, я готова до всього.
— Якщо ми досягнемо он тієї скелі раніше, ніж полум'я, тоді ми врятовані! — вигукнув юнак, нездатний більше стримуватись. — Біжіть — ідеться про життя чи смерть!
Площинка, де міс Темпл зустрілася з індіанцем, нагадувала терасу — такі площинки-тераси часто трапляються в місцевих горах… Схили її, як уже сказано вище, були майже прямовисні. Вона мала форму дуги, що кінцями упиралася в гору там, де схили були не такі круті. З одного з тих проходів і з'явився Едвардс, і саме туди він поспішав тепер, щосили тягнучи за собою Елізабет.
Величезні клуби білого диму, що оповили вершину гори, приховували справжні розміри катастрофи й нищівну силу стихії. Але Елізабет уже чула гуготіння пожежі; часом крізь дим проривалося полум'я, що то здіймалося вгору, то спадало долу й лизало землю, всіяну сухими гілками та листям. Видовище те подвоїло сили втікачів, та, на лихо, дорогу їм загородили купи хмизу, і тієї миті, коли обоє вже вважали себе врятованими, порив гарячого вітру заніс роздвоєний язик полум'я на той хмиз, і він зразу спалахнув. Миттю поперек стежки постала вогняна стіна, з якої, наче з велетенського горна, бухало полум'я. Розпечене повітря дихнуло втікачам в обличчя; вони відсахнулись і, заціпенівши, дивилися на вогонь, що блискавично охопив увесь схил гори. На Елізабет була легенька сукня, в якій небезпечно було навіть близько підходити до вогню; і цей одяг, що, розвіваючись, робив її постать такою невагомою і граціозною, міг спричинитися до загибелі дівчини.
Мешканці селища ходили в гори по дрова та будівельний матеріал, але брали тільки стовбури дерев, полишаючи верхівки і гілля. Отож схили гори були геть усіяні цим займистим паливом, яке під палючим промінням жаркого сонця висохло так, що спалахувало, мов порох, ще до того, як вогонь наближався: полум'я, здавалося, перестрибувало з купи на купу.
Видовище було жахливе і водночас захопливе. Едвардс і Елізабет не зводили очей з вогню, пойняті жахом і цікавістю. Юнак, одначе, скоро отямився, й вони побігли вздовж тераси. Едвардс раз у раз занурювався в густі клуби диму, сподіваючись знайти рятівний вихід, але всі його зусилля були марні. Так вони описали півколо й досягли протилежного кінця тераси, зупинилися на самому краї прірви й тут збагнули, що вогонь оточив їх з усіх боків. Поки вони шукали прохід, ще була якась надія врятуватися, але тепер, коли вони все випробували й відступати було нікуди, Елізабет раптом осягла весь жах їхнього становища.
— Цій горі судилося стати фатальною для мене! — прошепотіла дівчина. — Тут ми знайдемо свою смерть.
— Не кажіть так, міс Темпл, ще є надія, — намагався розрадити її Едвардс, хоч вираз його обличчя суперечив цим словам. — Ходімо назад, на скелю, — там є… там має бути місце, де можна спуститися…
— Ведіть мене! — вигукнула Елізабет. — Зробимо все, що можна…
Вона повернулась і побігла до краю провалля, час від часу повторюючи крізь сльози:
— Мій тато! Мій бідний, нещасний тато!
Тієї ж миті Едвардс опинився поруч із нею; зболілими очима він вдивлявся в кожну щілину на скелях, сподіваючись знайти місце, придатне для спуску. Але на рівній, гладенькій поверхні не було видно навіть найменшого виступу, на який можна було б поставити ногу; отже, годі було й думати про те, щоб урятуватися цим шляхом. Едвардс гарячково намагався придумати якийсь новий спосіб.
— Вихід лише один, міс Темпл, — спустити вас униз, — сказав він. — Якби тут був Натті або індіанець, то їхній досвід і винахідливість допомогли б придумати щось, а я проти них — як те немовля. Що ми маємо? Моя куртка, але цього мало… Так, ковдра могіканина. Ми повинні спробувати… так, повинні. Принаймні, краще це, аніж бачити, як ви вмираєте такою лютою смертю!