Суспільно-політичні твори

16. Добиватись усі ці вимоги зробити основними Державними Законами охорони праці. Добиватись установи суворих законів про нарушення капіталістами промисловими, торговими чи земельними (поміщиками) законів охорони праці[316].

Забезпечити себе під час безробіття, страйків (стачек), промислових кри-зисів, прошукувати працю своїм безробітним членам, забезпечити себе під час хвороби або нездібності до роботи од старості, забезпечити долю своїх вдів і сиріт — мусять самі робітники.

Певна річ, що робітники мусять боротись, аби капіталісти і уряд державний давали до рук робітницьких районних комітетів потрібні суми на утримання не здібних до праці інвалідів, чи од хвороб, чи од ушкодження машинами, чи од старості, на утримання сиріт. Але все ж турбуватися про робітників, про робітницькі потреби мусять самі робітники.

Бо треба пам’ятати, що капіталіст уступає конечності, необхідності, якої він позбутись не може, якої подужати не в його силі. Так само і правительство, бо воно єсть слугою капіталістів, як це всім відомо. Через те, не поки-даючи боротись, аби повернути часть доходів держави на пекучі робітницькі потреби, негайно заводити поруч з організаціями політичними організації економічні.

1. Товариства взаємної запомоги.

2. Страйкові каси (Стачечний фонд).

3. Каси запомоги під час безробіття і промислових кризисів. Каси для утримання робочих-інвалідів, старих, не здібних до роботи, сиріт.

4. Робітницькі контори для пришукання роботи. Всеукраїнська організація пришукання праці. Досвідний і культурний робітник англієць, бельгієць давно зрозуміли, що вигідніше покладатись на себе, вигідніше самому зарадити своїм нуждам, як сподіватись сього від уряду, капіталістів, взагалі віл ворожих класів (буржуазних). Вони позаводили у себе усе вищезгадане; позаводили навіть кооперативні продуктивні товариства (виробу). Значно видерли з рук капіталу: виріб одежі, обуві, печення хліба, добираються засновувати власні фабрики і заводи і потроху посуваться до соціалістичного устрою. Вжиткові товариства (потреб [ительские] общества) серед робітників-англійців, а надто бельгійців колосальні: мільйони в касах. Ці вжиткові товариства в деяких містах цілком убили дрібну і середню торгівлю, зоставивши тільки оптову. Так поволі посуваються вони, завойовують позиції на бенкеті життя і посуваються до соціалістичного устрою.

Проте німецький робітник менш культурний, менш здатний до самодіяльності, більш покладається на уряд, парламент, що ніби через парламент можна усього, що потрібно робітнику, досягнути[317], через те він більше терпить і має менше політичних прав.

Слідком за німцями ідуть росіяни (москалі). Верховоди російських робочих тепер хочуть скласти турботу (заботу) про своїх робочих інвалідів, не здібних до роботи од старості, про сиріт на правительство і державу, бо вимагають «государственного страхованія рабочих» (§ 8 з’їзду С[оціал-]Д[емо-кратів]). Значить, вони згоджуються платити щорічні податки до державного казначейства, аби потім, як робітник постаріє, одержував пенсію від казни. Чи ж не ліпше вносити щорічні вкладки до робочих кас для цієї самої цілі? Адже з робочих кас вони нікуди не підуть, а з державного казначейства, з казни може піти всякими шляхами.