Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
«Він став католиком, — писав Додд, — і, гадаю, це далося взнаки».{548}
Франк був спокійний. Він віддав належне, він пройшов крізь чорну браму, почувався оптимістично. Французькі, британські та американські судді, здається, оцінили його прямоту.
— Бог є великодушним господарем, — сказав він д-ру Гілберту, який спитав, що підштовхнуло його піти тим шляхом, який він обрав.
— Газетна стаття була останньою краплею, — пояснив Франк.
— Кілька днів тому я прочитав допис у газеті про те, що д-ра Якобі, єврейського юриста з Мюнхена, який був одним з найкращих друзів мого батька, було знищено в Аушвіці. Тоді, коли Гьосс свідчив про те, як він знищив два з половиною мільйони євреїв, я усвідомив, що він був людиною, яка спокійно знищила найкращого друга мого батька — прекрасного, чесного і доброго літнього чоловіка — і мільйони невинних людей, таких, як він, а я нічого не зробив, щоб зупинити це! Дійсно, я не вбивав його власноруч, але ті речі, які я говорив, і ті речі, які говорив Розенберг, зробили це можливим!{549}
Як і Бріґіт, Франк втішався думкою про те, що особисто нікого не вбивав. Можливо, це б його врятувало.
IX
Дівчинка, яка вирішила не пам’ятати
Леон вирішив мовчати. Він нічого не розповідав про Мальке, своїх сестер Лауру і Густу, родину з Лемберга і Жовкви чи про інших членів родини у Відні, разом з чотирма його племінницями.
Однією з цих чотирьох племінниць була Герта, одинадцятирічна дочка його сестри Лаури, яка мала їхати до Парижа з міс Тілні і моєю мамою влітку 1939 року, але так не сталося. Леон ніколи про неї не говорив.
Він ніколи не розповідав і про свою сестру Густу та її чоловіка Макса, які залишалися у Відні аж до грудня 1939 року.
Я майже нічого не знав про трьох дочок Густи і Макса — Дейзі, найстаршу, Едіт — наймолодшу, і середульшу, яку теж звали Герта — крім того, що їм вдалося виїхати з Відня у вересні 1938 року. Ці троє дісталися Палестини і в 1950-х моя мати підтримувала зв’язок з двома із них.
Коли ми з матір’ю готувалися до першої поїздки до Львова, вона згадувала про цих трьох сестер, племінниць Леона, «яких давно немає». Двоє з них, Едіт і Герта, мали дітей; мабуть, варто було б дізнатися, де вони. У мене був далекий спогад з дитинства про це покоління, але нічого більше.
Тепер я хотів спробувати знайти їх, почути їхні історії. За іменами і старими адресами я врешті-решт знайшов телефонний номер, який привів мене до Дорона, сина Герти, середньої дитини Густи і Макса. Дорон мешкав у Тель-Авіві, і те, що він повідомив, стало для мене несподіваним сюрпризом: його мати, Леонова племінниця Герта, була жива і здорова, жила поблизу у будинку для літніх людей на березі Середземного моря. Вона була життєрадісною, жвавою дев’яностодворічною жінкою, яка щодня грала у бридж і щотижня заповнювала принаймні два кросворди німецькою.
«Були деякі труднощі», — додав Дорон. Вона вперто відмовлялася говорити з ним про події перед війною, не бажаючи розповідати про життя у Відні до грудня 1938 року, коли вона звідти поїхала. У нього було небагато інформації і він майже нічого не знав про цей період. Він називав це «таємницею». Мені було відомо, що Герта була єдиною живою людиною, яка була у Відні з Мальке та Леоном, і яка могла щось пригадати про ті часи. Вона не хотіла розповідати, але, можливо, її спогади можна було розворушити. Може, вона пам’ятала одруження Леона і Рити навесні 1937 року, чи народження моєї мами через рік по тому, чи свій від’їзд із Відня. Ймовірно, вона могла пролити світло на життя Леона у Відні.
Герта погодилася зі мною зустрітися. Чи захоче вона розповідати про ті часи — це вже було іншим питанням.
Через два тижні я стояв біля вхідних дверей Герти Грубер у Тель-Авіві у товаристві її сина Дорона. Двері відчинилися, і на порозі з’явилася тендітна пані з чудовою зачіскою і помальованим на руде волоссям. Вона причепурилася, була вбрана у білосніжну блузку, на вустах — червона помада, очі підведені коричневим олівцем.
Я провів у товаристві Герти два дні, серед родинних фотографій, документів і світлин з Відня 1930-х років. Я привіз їх з собою з Лондона, сподіваючись розворушити її спогади. У неї були і свої документи, а також невеличкий альбом, в якому було багато сімейних фотографій, яких я ще не бачив.