Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
— Мене переповнює глибоке почуття провини.{537}
Це звучало як своєрідне визнання і тривожний сигнал д-ру Зайдлю. Інші підсудні теж сприйняли його слова так само, як і решта присутніх в судовій залі.
— Ви запровадили єврейські гетто?
— Так.
— Ви запровадили розпізнавальні мітки для позначення євреїв?
— Так.
— Ви особисто запровадили примусову працю у Генерал-губернаторстві?
— Так.
— Чи було вам відомо про умови у Треблінці, Аушвіці та інших таборах?
Це було небезпечне питання. Франк чув докази, які виклав Райзман, і чув, які жахливі свідчення надавав Гьосс. Тож він ухилився.
— Аушвіц не був на території Генерал-губернаторства.
Строго кажучи, це було правдою, хоча табір був розташований достатньо близько до Кракова, де він працював, тому Франк міг відчути дух цього місця.
— Я ніколи не був ні у Майданеку, ні у Треблінці, ні в Аушвіці.
Не було жодного способу, щоб дізнатися, чи це відповідає дійсності. Уважні судді мали б зауважити коротке ухиляння, адже він не відповів на поставлене питання.
— Чи ви коли-небудь брали участь у знищенні євреїв?
Франк замислився, на його обличчі був здивований вираз.
Він надав ретельно підготовлену відповідь.
— Я кажу «так», і причиною, чому я кажу «так», є те, що після п’яти місяців цих слухань, а особливо після того, як я почув свідчення Гьосса, моя совість не дозволяє мені скинути усю відповідальність лише на цих другорядних людей.
Ці слова викликали в обвинувачених збентеження, яке він повинен був помітити. Франк хотів, аби його слова чітко зрозуміли: він ніколи особисто не встановлював винищувальних таборів і не сприяв їхньому існуванню.
Щоправда, Гітлер поклав страшну відповідальність на цих людей, тож це була і його відповідальність. Один крок вперед, один крок назад.{538}
Зачитували слова з його щоденників.
«Ми роками боролися проти євреїв». Ці слова він мусив визнати. Так, він робив «найжахливіші заяви»; ці щоденники свідчили проти нього, від цього не втечеш.
— Тому це не більше, ніж мій обов’язок відповісти на ваше запитання в такому разі «так».
У залі суду усі замовкли. Далі він сказав:
— Навіть через тисячу років цю провину Німеччини не буде змито.{539}
Для декого з обвинувачених це було занадто. Герінг роздратовано захитав головою, щось прошепотів сусідові біля себе і передав записку далі по лаві підсудних. Ще один підсудний висловив невдоволення тим, що Франк пов’язав свою індивідуальну провину з провиною усього німецького народу. Існує різниця між відповідальністю окремої особи і відповідальністю групи. Дехто з тих, хто почув цей останній коментар, міг зауважити його іронію.
— Ви чули, як він сказав, що Німеччину заплямовано на тисячу років?{540} — прошепотів Герінгу Фріц Заукель.
— Так, я чув це.
Зневага до Франка була явною. Вечір у нього заповідався непростий.
— Гадаю, Шпеєр казатиме те саме, — додав Герінг. — Франк і Шпеєр були легкодухими. Боягузи.
Під час обідньої перерви д-р Зайдль закликав Франка зробити визнання своєї провини більш витонченим, звузити його. Франк відхилив це прохання: «Я радий, що висловив це, і дозволю собі продовжувати так само, як є».{541} Пізніше він поділився з д-ром Гілбертом, що сподівається, що зробив усе можливе, аби уникнути шибениці: «Я дійсно знав про те, що відбувалося. Гадаю, суддів вражає, коли один із нас говорить від щирого серця і не намагається ухилитися від відповідальності. Як ви вважаєте? Я справді втішився від того, яке враження справила на них моя відвертість».
Інші підсудні зневажливо поставилися до його слів.{542} Шпеер піддав сумніву щирість Франка. «Цікаво що б він казав, якби не віддав свого щоденника», — сказав він. Ганс Фріче переймався тим, що Франк пов’язав свою індивідуальну провину з провиною німецького народу. «Він винний більше, ніж будь-хто з нас, — сказав він Шпеєру. — Йому дійсно було відомо про ці речі».
Розенберг, який п’ять місяців сидів біля Франка, був приголомшений: «Німеччину заплямовано на тисячу років? Це вже заходить занадто далеко!».
Ріббентроп сказав д-ру Гілберту, що жоден німець не має права казати, що його країну заплямовано на тисячу років.
— Цікаво, чи справді це було щиро? — спитав Йодль.