Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
За входом починалася земляна доріжка з втоптаною травою і бетонними шпалами вздовж колишньої колії, якою Райзман, сестри Фройда і Мальке прибули на кінцеву точку свого життя — платформу. Вже немає напівзогнилих сорочок і складаних ножів, про які писав Гроссман, немає дитячих капчиків з червоними помпонами. Немає кухлів, паспортів, фотографій і продовольчих карток, їх закопано у лісі. Усе розчистили для символічної колії і залізничної платформи, аби можна було собі уявити цю страшну подорож.
Під безмежним сірим небом викладено меморіал з грубо витесаних сотень кам’яних брил, наче проліски чи надмогильні камені, що закопані у землю. Кожен камінь символізує хутір, село або містечко, велике місто чи регіон, звідки сюди було привезено мільйон осіб. Це — місце для роздумів, де домінує небо, як і тоді, оточене зеленими соснами, що тягнуться у височінь. У тихому навколишньому лісі ховаються таємниці.
Потім ми подалися до сусіднього містечка у пошуках їжі. Ми проминули покинуту залізничну станцію Треблінка, за кілька миль від табору, ту, якою користувалися Віллі Менц та інші німецькі та українські робітники. Поблизу було містечко Брок, місце, де можна було пообідати у скромному ресторані. Тихенько грало радіо, приміщення наповнювали звуки знайомої мелодії, пісні, написаної у 1980-х роках під час заворушень у Лос-Анджелесі. «Не переймайтесь тим, що вже минуло, чи тим, що ще має статися».
Леонард Коен зі своїм посланням був у ті дні у Польщі популярним. Тріщини були скрізь; ось як світло проникало всередину.
Завершення свідчень Самуеля Райзмана збіглося з новою фазою судового процесу. Першим з обвинувачених викладати свою справу перед судом почав Герінг у березні 1946 року. Коли Франк чекав на свою чергу, він знав, що перед ним стоїть дуже непросте завдання, що врятуватися від шибениці буде дуже важко. Щоденники використали{532}, щоб «пришпилити» його, повідомляв «Нью-Йоркер», більшовики часто посилалися на них.
У четвер, 18 квітня, настав день Франка у суді. Він виступав після Альфреда Розенберга{533}, який зробив спробу переконати трибунал у тому, що слово «винищення» не слід розуміти буквально, і, ясна річ, воно не стосується масових убивств. Рудольф Гьосс, комендант Аушвіца, з’явився як свідок Розенберга, докладно розповівши про отруєння в газових камерах і спалення «щонайменше 2 500 000 жертв»{534} впродовж трьох років. Франк уважно слухав, як Гьосс без жалю і жодних емоцій давав свої свідчення. Гьосс розповів д-ру Гілберту, коли вони були наодинці, що панівною позицією в Аушвіці була повна байдужість. Жодні інші почуття «у нас навіть не виникали»{535}.
На цьому тлі Франк міг сподіватися, що він підійде більш обдумано і рішуче, і видаватиметься менш винним, ніж його сусід, що сидить по праву руку, якщо таке порівнюється за якоюсь шкалою. Аж до самої появи на трибуні він вагався, не знаючи, чи твердо відстоювати свої дії, чи застосувати тонший підхід, такий, що передбачає виправдання через те, що він нібито не знав про певні скоєні тоді жахіття. Ще одним варіантом, який не слід відкидати, була можливість виявити певний рівень відповідальності. Яке рішення він прийняв, коли виходив на трибуну?
Усі погляди були спрямовані на Франка. Він був без темних окулярів, ховав ушкоджену ліву руку, виглядав нервовим, дещо зніяковілим. Зрідка він дивився в бік інших обвинувачених, які тепер сиділи справа від нього, наче чекаючи на їхнє схвалення (якого не було). Д-р Зайдль поставив кілька запитань про його кар’єру до моменту призначення генерал-губернатором.{536} Питання Зайдля були навідними. Читаючи стенограму слухань, переглядаючи кадри кінохроніки, які вдалося знайти, в мене склалося враження — з огляду на власний досвід участі у суді — що д-р Зайдль не знав, який сюрприз може викинути його клієнт у відповідь на питання.
Франк був на своєму коні. Він говорив дедалі впевненіше, сильним і гучним голосом. Я уявив собі його на трохи іншій трибуні. Д-р Зайдль спитав Франка про його роль у Польщі після того, як його призначив Гітлер. «Я несу відповідальність», — відповів Франк.
— Чи ви почуваєтеся винним у скоєнні… злочинів проти людяності?
— Це питання, яке має з’ясувати трибунал.
Франк пояснив, що за п’ять місяців слухань він дізнався такі речі, про які йому до кінця не було відомо, можливо, він натякав на Гьосса. Тепер у нього є «повне усвідомлення» тих жахливих звірств.