Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
Ось і тепер: замість ідейно-стійкого радянського піонера я був схожий на одного із останніх ополченців гітлерюгенда.
— Ви, народе чесний, попозерайте на цього вражеського недобитка, — волав, наче ревун у джунглях, мукачівський пропагандист. — Для таких пройдисвітів немає нічого святого! У їх камінному серці не знайдеться місця навіть для світлого образу вождя всього прогресивного людства — дорогого Леніна…
Звинувачення градом вулканічного каміння продовжували гупати на мою непокриту голову. Врешті-решт лектор договорився до того, що саме я став призвідцем угорської контрреволюції, далі не забув мені записати у послужний список американську агресію у Кореї, голод у Африці, поразку першої кубинської революції і небувалу повінь на Далекому Сході. Розмахуючи кулаками, він верещав так переконливо, що, будете сміятися, але і я повірив у свої злочинні діяння проти людства й вмить став до знемоги огидним сам собі. А що вже говорити про наш глибоко віруючий народ! З кожним реченням лекторського обвинувачення клуб гудів натужніше, грізніше… Ось вже залунали перші гасла: «Бий його! Гнида контрреволюції! Очистимо нашу землю од фашистської нечисті! Бий його!» Дехто уже піднявся і грізно посунув на мене… І тут я зрозумів — ноги в руки і давати драла! Прожогом вискочив на сцену і полетів до «чорного» виходу. Легко вибив фанерні двері і, наче білка, перескочив огорожу, а далі людськими городами, через канави, межі полетів собі на Небесі. Зупинився аж на вершку гори Ловачки. Тут зіперся на камінь, на якому колись у роздумах сидів перед битвою із габсбурцями Ференц Ракоці II, почав віддихуватися й помалу приходити до тями. І в цьому допомагав краєвид нічного Мукачева, що лежало зовсім близько внизу. Його тихі, теплі і по-домашньому рідні нічні вогні заспокоювали, осявали не тільки навколишні простори, а й душу…
Із містом я зустрівся, вірніше відкрив його своїй душі, за дещо незвичних обставин…
Наше обійстя розкинулося на західному боці гори Ловачки, і звідси, не згірше, як із небес прекрасно проглядались південні, північні і, звісно ж, західні околиці Божого світу. Про те, що коїлося, покоїлося і таїлося на сході, я довгий час і уявлення не мав, бо ту загадкову частину світу, немов велетенська корова, затуляла своїм тучним тілом наша гора Ловачка. Із-за неї споранку виглядало сонце і одразу затоплювало, немов акацієвим медом, золотистим сяйвом долини.
Потім з години на годину починало тепліти, припікати, а далі немилосердно пекти і парити.
— О, то є вже пекло! — вказувала баба Фіскарошка на схід.
Її двоюрідна сестра Гафія на прізвисько Драчка тут же стріляла вказівним пальцем вгору і пророче застерігала:
— Попам’ятай моє слово, дорога Марько: прийдуть ще такі часи, коли птиця на льоту буде пектися, вода до крапки вимре у колодцях і ріках, а люди не знайдуть покою навіть під глибокою землею… Отоді і буде пекло. Світ збісився, погруз у гріхах і відплата Господня мусить настигнути рід людський…
Прізвисько Драчка, тобто колючка, баба Гафія нажила через дуже вперту натуру і неспрогнозованість у своїх діях.
Приміром, за мадярів, коли релігія і церква були у великій пошані державної влади, Гафія була найактивнішою комуністкою і запеклою атеїсткою. Вона жила неподалік храму і все село щонеділі та в інші дні великих свят прямувало повз її хату до церкви. І саме в такі святі миті на Драчку нападала атеїстична сверблячка і вона демонстративно на очах вірян починала серед двору колоти дрова або прати одяг.
— Ану ж лем скажіть мені на душу: хто видів живого Богонька і чи хтось хоть раз вернувся із того світу?! — кричала на все подвір'я, аби її добре чули вірники.
Але людям тут наче мову і слух віднімало: йшли попри обійстя Драчки, мовчки потупивши голови, наче соромлячись один одного. І в кожного складалося враження: богохульниця Драчка — це спільний і великий гріх, яким покарав Господь село за якісь неправедні діла.
Проте, коли в 1944 році прийшли до влади комуністи і невдовзі релігію і церкву оголосили «опіумом для народу», а ще далі почали закривати храми і рубати хрести, на бабу Драчку спало Провидіння — вона одразу ж зробилась запеклою антикомуністкою і великою вірницею. Майже щодня раненько Гафія спішила до забороненого греко-католицького храму, ставала на коліна перед заколоченими навхрест дверима церкви і ревно била поклони.