Коротка історія семи вбивств

Глянь на себе. Сидиш там і намагаєшся поводитися так, ніби тобі не страшно. Я даю тобі п’ять хвилин, щоб закінчити інтерв’ю, бо в тебе з’явилася куди більш нагальна справа: летіти додому в квартиру в Бед-Стаї і ховатися там під умивальником. О так, скільки, по-твоєму, треба часу для того, щоб я дізнався про тебе, Алексе Пірсе, все, що вважаю за потрібне? Думаєш, якщо ти живеш на розі Бедфорду і Кліфтону, то ти непробивний? Кліфтон-плейс, двісті тридцять вісім, правильно? Квартира на першому поверсі, ні, зажди, на другому: я забув, що американці поняття «нульовий поверх» не використовують. Ха-ха. На вулиці твоїй живуть тільки чорні, що вдягаються, як на кастинг для «Трилера»[501], і лише ти маєш такий вигляд, ніби граєш у гурті «Іґлз». Ти ще той кадр, Алексе Пірсе. Ану дай вгадаю: те, що я порівняв тебе з «Іґлз», тобі, вочевидь, не сподобалося. Однак я помилився щодо тебе. Ти не підеш через п’ять хвилин. Ти не підеш, поки не дістанеш те, за чим прийшов. Джосі Вейлз прибуває до Нью-Йорка ускладнювати всім життя, а ти чомусь усе ще тут.

Ага-ага...

Ага-ага...

Еге...

Га?

Га?..

Далі.

Отак просто? Просто сидітимемо?

Знаєш що? Я затих, тож говори ти.

Хмммм...

Хмммм...

Лайно, Алексе Пірсе.

Лайно...

Ха-ха-ха-ха-ха-ха...

Вибач, сміятися я не хотів. Але все одно це якось смішно. Прокидаєшся у своєму ліжку, а поруч сидить чоловік. Ти впевнений, що ви з ним не трахалися, а потім він просто прокинувся першим? Заспокойся, юначе ти мій, усі знають, що ти не батон.

А ти раніше вбивав? Так, Алексе Пірсе, це те, що я хочу знати. Можеш залишити при собі «до біса, сучий сину, я зараз покличу охорону». Відповідай на запитання.

А вбивав когось потім? Ха-ха, я знаю, просто й далі жартую. Серйозна справа — вбити людину, згоден? Це ж усьому, що той чоловік планував зробити від сходу до заходу сонця, ти поклав кінець, ось так. І неважливо, хороша він був людина чи погана; ти дивишся на нього мертвого і гадаєш: цікаво, чи думав він, починаючи свій день, що той стане останнім його днем. Як і будь-хто інший. Дивно, правда ж? Ти прокидаєшся, з’їдаєш сніданок, обід, вечерю, працюєш, веселишся, трахаєшся, потім знову прокидаєшся і починаєш усе заново. Але саме з цієї ночі, саме цей чоловік уже ніколи не побачить завтра. Він уже не підніметься, не помиється, не висереться, не піде через дорогу на автобус, не пограється зі своїми дітьми, взагалі нічого. І це ти зробив. Ти це в нього відібрав. Я тебе вислухав. І цього досить, щоб зрозуміти суть, яка зводиться до простого: він хотів позбавити життя тебе, а ти був змушений вчинити так, як було тоді треба, — бо інакше б, у цю саму хвилину, ти переді мною не сидів би. Він здавався мертвим? Ти до нього доторкався?.. Просто залишив як є?.. То звідки ти знаєш, що він помер?

Юначе, ти покинув готельний номер і після того нічого не сталося? Як цікаво. Ти ж заселився не під чужим ім’ям. Треба ж: нічого в новинах, ніякого розслідування, дзвінків з поліції, нічого, ніби тобі це все приснилося. Та заспокойся ти, білий хлопе, я не наполягаю, що це був сон, але хтось же після тебе все підчистив, і підчистив добре. І... стривай, ти говориш, синя уніформа? Синя уніформа?

І лиса голова?

Ніби він червоношкірий? Тобто шкіра світла, як у метиса?

Бомбоклат...

То ти що, хочеш сказати, що це ти вбив Тоні Паваротті?

От бомбоклат, юначе ти мій. Істинний бомбоклат...

Та ні, я ніколи з ним не перетинався, але хто в гето не знає про Тоні Паваротті? Він же був у Джосі Вейлза головним інфорсером. Казали, що цей чоловік холоднокровний, дехто вважав його німим, бо ніхто в житті від нього жодного слова не чув. Тобі відомо хоч щось про «Школу Америк»? Утім, треба виїхати за межі США, щоб почути про неї... Я знаю, що Паваротті — єдиний, хто реально був звідти. І єдиний, хто знав, як поводитися зі зброєю. Кращий снайпер, ніж уся поліція чи армійці. І ти хочеш сказати, що хирлявий гіпак завалив найкрутішого кілера Ямайки? О ні, братику, я точно зараз реготатиму на повен рот. Ні, може, твоя правда, звісно. Тобто ти дуже переймаєшся через це, я розумію. І ти впевнений, що це був він? О, зажди, звідки ж тобі знати? Ти просто знаєш, який він мав вигляд. Вибач, братику, але мені треба певний час, щоб усе це переварити. Таке, наче я дивлюся на людину, яка прикінчила самого Гаррі Каллагана... Ти пам’ятаєш, коли це було?

Лютий сімдесят дев’ятого. Ну ось, тепер вимальовується. Ти був на Ямайці до лютого сімдесят дев’ятого. Ти кажеш, що ти також розгрібав якесь лайно про Ґрін-Бей? Хоча це нічого не означає, — навіть ямайські газети розкривають правду через такий період часу. Але якщо за тобою йшов Тоні Паваротті, то наказ мав надійти з Копенгагену. І оскільки це не стиль Папи Ло, то єдиний, хто міг відрядити Паваротті, — це Джосі Вейлз. До біса, юначе мій, що ти таке наробив, що Джосі Вейлз послав когось тебе вбити?!