Чому Захід панує - натепер

Нові держави, що формувалися в північному Китаї (китайські історики презирливо називали їх "Шістнадцять королівств п'яти варварів"), були дуже нестабільні. 350 року, наприклад, одна держава вибухнула оргією етнічних чисток, коли корінні китайці вирізали внутрішньоазійців. В офіційній династійній історії записано: "Мертвих було понад двісті тисяч. Поза міськими стінами шакали, вовки та дикі собаки жерли трупи, що лежали купами"[186]. До утвореного владного вакууму ринули інші провідники. Близько 383 року один лорд протягом короткого часу видавався здатним об'єднати весь Китай, але, коли він замкнувся у Цзянькані, на позір незначний програш перетворився на панічну втечу й близько 385 року вся його держава припинила існування.

Втікачі, що посунули на південь від зруйнованого Чананя, 317 року заснували в Цзянькані державу "Східна Цзинь"[187]. На відміну від бандитських королівств північного Китаю, ця держава хвалилася розкішним освіченим двором зі складним етикетом і підтримувала вигляд того, як має жити китайська королівська влада. Вона відряджала послів до Японії та Індокитаю, творила величну літературу та мистецтво і, що найдивовижніше, проіснувала протягом сторіччя.

Проте попри поверховий блиск королівству Східна Цзинь бракувало єдности так само, як будь-якій іншій північній державі. Колишні північні Гранди, що втекли на південь, не надто прагнули виконувати імператорові накази. Деякі аристократичні втікачі згрупувалися в Цзянькані, перетворилися на паразитичних пристосованців і годувалися коштом королівського двору; інші колонізували басейн Янцзи й викраювали маєтки у цій спекотній, вологій новій домівці. Вони зганяли з місця місцевих мешканців, вирубували ліси, осушували болота й закріпачували утеклих селян.