Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
Я ніколи не забуду, як мені було важко, коли я вперше зрозумів, що він cobarde. Ану годі, скажи це по-своєму. Боягуз. Коли скажеш, зразу легшає, і взагалі нема чого підшукувати іноземне слово для сучого сина. А втім, він не був сучий син. Він був просто боягуз, а це найбільше нещастя, яке може спіткати чоловіка. Бо якби він не був боягуз, то не поступився б перед тією жінкою, не потрапив би їй під каблук. Цікаво, який би я був, якби він одружився з іншою жінкою? Про це ти вже ніколи не дізнаєшся, подумав він і всміхнувся. Може, її брутальність додала тобі того, чого бракувало йому. І тобі. Ну, ну. Не розганяйся. Нічого розводитися про всякі там здорові соки тощо, поки ти не прожив завтрашнього дня. Не задирай завчасу носа. І взагалі нічого задирати носа. Завтра побачимо, які в тобі соки.
Він знову почав думати про діда.
«Джордж Кастер не був розумним кавалерійським командиром, — сказав йому якось дід. — Він не був навіть розумною людиною».
Він пригадав, як обурився, почувши це від діда: хіба ж можна казати таке про героя, зображеного на старовинній літографії Ангойзера-Буша, що висіла в більярдній у Ред-Лоджі — про ту постать у куртці з оленячої шкіри, з розвіяним білявим волоссям, з армійським револьвером у руці, що стоїть на пагорку, оточена з усіх боків індіанцями племені сіу?
«Він відзначався дивним умінням щоразу потрапляти в якусь халепу, а потім викручуватися з неї,— вів далі дід. — Але на Літл-Біг-Горні вклепавсь і вже не викрутився. От Філ Шерідан — це розумний був чоловік, і Джеб Стюарт теж. Але найкращий у світі командир кавалерії був Джон Мосбі».
Серед його речей у скрині в Міссулі лежав лист генерала Філа Шерідана до старого Кілка-на-Коні Кілпатріка, де генерал писав, що його дід був кращий командир нерегулярної кавалерії, ніж Джон Мосбі.
Треба було розповісти Гольцові про діда, подумав він. А втім, Гольц, напевно, ніколи про нього не чув. І навряд чи він знає щось навіть про Джона Мосбі. Англійці знають їхні імена, бо в Англії докладніше вивчають нашу Громадянську війну, ніж на континенті. Карков казав, що, коли ця війна скінчиться, я зможу, якщо захочу, поїхати до Москви, до ленінського інституту. Він казав, що якби я хотів, то міг би навчатися у військовій академії Червоної Армії. Цікаво, що сказав би дід, почувши це? Дід, який ніколи в житті не сідав за один стіл з демократами.
Ні, я не хочу бути солдатом, подумав він. Це я знаю напевне. Отже, це відпадає. Я тільки хочу, щоб ми виграли війну. Мабуть, справжній солдат уміє робити тільки свою справу й більше нічого, думав він. Ні, це явно хибна думка. А Наполеон, а Веллінгтон? Ти чогось сьогодні дуже дурний, подумав він.
Звичайно власні думки були для нього найкращим товариством, і так було й сьогодні, коли він думав про свого діда. Але потім спогади про батька збили його на манівці. Він розумів свого батька, й прощав йому все, й жалів його, але не міг позбутися сорому за нього.
Краще зовсім не думай, сказав він собі. Незабаром ти будеш з Марією, і тоді не треба буде думати. Тепер, коли вже все готове, найкраще не думати зовсім. Коли зосереджуєшся на чомусь одному, зупинити думки важко, і вони починають крутитися, як розкручений маховик. Краще просто не думати.
Але тільки припустімо, подумав він. Тільки припустімо, що наші літаки скинуть бомби на всі ці протитанкові гармати й розіб’ють ущент їхні позиції, і наші танки вихопляться на узгір'я, і старий Гольц вижене наперед усіх тих п'яниць, clochards [104], волоцюг, фанатиків і героїв, з яких складається Чотирнадцята бригада, а в Другій бригаді Гольца є чудові бійці Дюрана, я їх знаю, — і завтра ввечері ми будемо в Сеговії.
Так. Тільки припустімо, сказав він собі. Я навіть згоден на Ла-Гранху, сказав він собі. Але тобі доведеться підірвати цей міст, — він раптом усвідомив це дуже виразно. Наступ не скасують. Бо саме так, як ти собі щойно уявляв, сподіваються провесни цю операцію її організатори. Так, міст доведеться підірвати, нічого не вдієш. І хоч би що там сталося з Андресом, це байдуже. Це нічого не змінить.
Спускаючись потемки стежкою з приємним відчуттям, що все зроблено і протягом найближчих чотирьох годин нічого вже не треба робити, заспокоєний і підбадьорений думками про конкретні речі, він майже зрадів, коли усвідомив остаточно, що міст доведеться підривати.
104
Голодранці (франц.)