Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
Піднявшись на ґанок, Шимас відчув присутність охоронних чарів, тому не постукав у двері, а просто став чекати. Невдовзі в одному з вікон ворухнулась фіранка, трохи згодом по той бік дверей почулися кроки, і до Шимаса вийшов кремезний рудоволосий чоловік середнього віку. Змірявши гостя швидким, але чіпким і прискіпливим поглядом, він запитав:
— Чим можу допомогти, професоре? — На останньому слові чаклун зробив легкий наголос, показуючи, що впізнав його мантію і водночас пропонуючи назватися.
— Аб Нейван, — сказав Шимас. — Професор Шимас аб Нейван з кафедри пророцтв. Я працюю під керівництвом маґістра аб Конала. А ви, мабуть, майстер Колвин аб Девлах?
— Саме так, — відповів той. — До ваших послуг, професоре.
Попри це запевнення, ні в голосі, ні в поведінці Колвина аб Девлаха не відчувалося особливого бажання догодити Шимасові. Він навіть не запросив його ввійти — що було дуже незвично, бо неписані правила зобов’язували чаклунів гостинно зустрічати колеґ по цеху, що проїздом опинилися в їхній місцевості. А Шимас, до всього іншого, був кованхарським професором, тому аж ніяк не чекав такого прохолодного прийому і навіть розгубився.
— Я прогулювався вашим чудовим містом і випадково потрапив на цю вулицю, — заговорив він, на ходу пристосовуючи заготовлену історію до нових обставин. — Її назва досить примітна, і мені відразу згадалося, як кілька років тому, вже не пам’ятаю з якого саме приводу, маґістр аб Конал сказав, що один його знайомий з Манхайна мешкає на Тричісвятоблагодатній вулиці. А тут іще літня жіночка, що мешкає на перехресті, розпізнала в мені чаклуна і припустила, що я йду до вас. От я й вирішив завітати на хвильку, та, бачу, нагодився невчасно. Тож, мабуть…
— Ні-ні, в жодному разі! — схаменувшись, запротестував майстер Колвин. — Про це й мови бути не може! Даруйте, професоре, мою нечемність, просто я… — Так і не пояснивши, що ж це за „просто“, він відступив убік і з удаваною приязністю мовив: — Прошу, заходьте. Дуже радий вашим відвідинам.
Колвин аб Девлах провів Шимаса через тісний передпокій до невеличкої вітальні, вмебльованої з дуже кепським смаком, хоч і дбайливо прибраної. Відразу відчувалося, що господар не має дружини (втім, для чаклунів це було швидше правилом, ніж винятком), проте за порядком у домі доглядає не сам, а вдається до послуг хатньої робітниці.
— Ви вже вибачайте, професоре, але я можу запропонувати вам лише чай та холодні закуски.
— Дякую, майстре, — відповів Шимас, — мені вистачить і чаю. Нещодавно я обідав.
Господар вийшов з вітальні, і незабаром до Шимаса долинув слабкий відгомін нагрівальних чарів, що пробивалися крізь захисне плетиво на стінах кімнати. Судячи з цього, Колвин аб Девлах був не дуже вправним чаклуном і більше покладався на силу, ніж на майстерність. Захист, встановлений у Шимасовому помешканні, не пропускав крізь себе жодних чарів.
За якусь хвилину повернувся майстер Колвин з маленькою тацею, на якій стояли дві порцелянові чашки, заварник, цукорниця та горнятко з молоком. Шимас налив собі з заварника чаю, додав трохи молока та ложку цукру. Чай виявився на диво смачним.
— А ви, професоре, — запитав майстер Колвин, — коли вступили до Університету?
— У сімдесят другому.
— Роком раніше я його закінчив. Виходить, ми трохи розминулися. Маґістр аб Конал — тоді він був ще професором, — пропонував мені продовжити навчання в аспірантурі, та я відмовився. Ніколи душа не лежала до академічної науки. Схоже, ви не такий.
— Атож, — підтвердив Шимас. — Став аспірантом, потім працював на кафедрі асистентом, а шість років тому одержав ступінь доктора і професорську мантію.
— Гм… А чи не буде з мого боку безцеремонним поцікавитися, що робить у Манхайні професор з Кованхара в самісінький розпал учбового семестру?
— Ще влітку я вирушив у академічне відрядження. Був на Півдні, збирав рідкісні книжки з пророцтв, а от тепер повертаюся. Мабуть, маґістр аб Конал уже зачекався мене.
— А я востаннє бачив маґістра чотири роки тому, коли був проїздом у Кованхарі, — сказав Колвин аб Девлах. — Як він там? З ним усе гаразд?
— Та ніби все. Принаймні, так було наприкінці літа.
— То дай йому Див здоров’я. Він виняткова людина.
Наступні півгодини спілкування були досить обтяжливі для них обох. Майстер Колвин майже не приховував свого бажання чимшвидше спекатися непроханого гостя, та й Шимас уже шкодував, що прийшов сюди. Його задум від самого початку був приречений на невдачу — неможливо при першій же розмові з незнайомцем з’ясувати, бреше він чи каже правду. Тим більше, що Шимас ніколи не був тонким психологом; він досконало знався на маґії, але поганенько розбирався в людях. Схоже, таки доведеться доповісти про все в Університетський Маґістрат, і нехай уже там вирішують, що з цим робити.