Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
— Я нічого про це не чув, — сказав Шимас.
Ріана гмикнула.
— Ми не звикли вихвалятися своїми невдачами.
Із цими словами вона випросталася і спрямувала погляд на Колвина. Шимас також підвівся. Він почував слабкість у всьому тілі від нещодавно пережитого болю, проте ноги тримали його досить упевнено.
— Отже, так, — знов заговорила Ріана. — Перед нашим переміщенням я повернула його точно на північ. Він так і стоїть. На захід від Манхайна є великий ліс, це найбезпечніше місце. Дев’ятсот тридцять сім до одного… нехай буде тисяча до одного… — Вона помовчала, рахуючи в думках. — Виходить, одинадцять з половиною моїх кроків. — Повернувшись у потрібному напрямку, відміряла належну відстань. — Дуже сподіваюся, що не влучу в якусь лісову хатину.
— Треба було рахувати від Колвина, — зауважив Шимас, що йшов слідом за нею. — Якщо він дивиться на північ, то це не західний напрямок, а північно-західно-західний.
— Я краще знаю, що робити, професоре, — відповіла відьма з поблажливими нотками в голосі. — Нас віднесло вбік, бо початкове місце було зайняте вами й тим огрядним чорним.
— І справді, — присоромлено мовив він. — Як я сам не второпав…
— Це на вас вплинула Темна Енерґія. Вона затуманює розум. Тому нам треба забиратися звідси.
Ріана виставила вперед праву руку, з її долоні вихопився тонкий промінь білого світла і пронизав темряву над ними. Шимас був приголомшений силою відьомських чарів, які навіть у Тиндаярі не втрачали своєї ефективності. Сам же він ледь відчував свою маґічну силу; хоч довкола й не бракувало звичайної природної енерґії, якою він міг живитися, майже вся вона йшла на те, щоб стримувати руйнівний вплив зловісної Темної Енерґії.
В юності Шимас читав багато книжок про минулі часи, коли на Абраді точилася боротьба між людьми та пекельними істотами. У деяких книжках були історії про те, як чаклуни провалювалися крізь демонічні тунелі в Тиндаяр. Вигадані історії цим не обмежувалися й оповідали, як мужні чаклуни билися з демонами та чудовиськами, а потім самі прокладали тунелі на поверхню. Правдиві ж історії чесно визнавали, що всі вцілілі в Тиндаярі чаклуни (за винятком, певна річ, чорних) поверталися звідти тим самим шляхом, яким туди й потрапили. Лише відьмам вистачало маґічної сили, щоб пробити до земного світу власний тунель.
Не минуло й п’яти хвилин, як Ріана зупинилася.
— Це важче, ніж я думала, — сказала вона. — Не вдається одночасно працювати і стежити за околицями.
— А від мене, боюсь, мало користі, — зізнався Шимас. — Темна Енерґія блокує майже всю мою маґію.
— Зате йому, — Ріана кивнула в бік Колвина, — вона нітрохи не заважає… Гей, як там тебе? Колвин, здається, так, професоре?… Колвине, підійди.
Упокорений чорний слухняно наблизився. Його погляд, прикутий до молодої відьми, був сповнений собачої відданості.
— Пані назвала мене Колвином?
— Так, це твоє ім’я.
— Дякую, пані, воно мені подобається. Чим можу прислужити вашій милості?
— Ти бачиш далеко в темряву?
— Очима ні, пані. Але відчуваю далеко.
— Тоді пильнуй, щоб ніхто до нас не наблизився. А коли щось відчуєш, відразу дай знати.
Його обличчя розпливлося в дурнувато-радісній усмішці.
— Слухаюсь, пані. Для мене висока честь охороняти вас.
Колвин відступив від них і став ходити по широкому колу, сторожко вдивляючись у пітьму Тиндаяру. Ріана простежила за ним поглядом і стиха зітхнула:
— Це жорстоко навіть щодо чорного… але я не мала вибору.
— Ви вперше наслали чари покори? — запитав Шимас.
— Ні, вдруге. А вперше було на іспитах — це обов’язкове вміння, щоб здобути звання повноправної сестри. Спеціально для мене з Івидону привезли трьох приречених на смерть злочинців. Та я впоралася з першої спроби… Ну, гаразд. Годі балачок, ми марнуємо час.
Вона продовжила пробивати чарами тунель і наступну перерву зробила десь за чверть години.
— Третину шляху пройдено, — повідомила Шимасові. — Стало вже набагато легше. Чи то я пристосувалася, чи, може, ближче до поверхні опір меншає… Колвине, як там справи? Нічого не видно?
— Анічогісінько, моя ласкава пані, — відповів той, не зупиняючись. — Я пильно стежу. Я вас попереджу.
— Молодець, так тримати. — І Ріана знову повернулася до Шимаса: — Схоже, Тиндаяр безлюд… тобто порожній. А як свідчать наші хроніки, минулого разу, коли він був відкритий, тут аж кишіло демонами та чудовиськами. Сестрі Альсі буде прикро це чути.