Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
— І він також. Проте найбільша перевага Авлайда аб Калваха полягає в підтримці з боку короля. Ми ж плануємо позбавити його цієї підтримки. Головне, щоб найстарші нарешті визначились і чітко дали Енгасові зрозуміти, що вони роблять ставку на Бренана з Ґвен.
— А коли він не послухається?
— Мусить послухатися. Останні півтора десятиліття він живий лише завдяки нам… вірніше, завдяки Альсі. Та й для свого ж власного спокою йому краще підтримати Бренана.
— Про що ти?
— У нього є один пунктик, — пояснила Шаннон. — Він панічно боїться, що ми дамо йому вмерти, коли нам це буде вигідно. Альса пояснює такий нав’язливий стан психічним розладом через постійний страх смерті. Воно й зрозуміло — проживши стільки років з усвідомленням того, що без сторонньої допомоги нараз умреш, важко бодай трохи не з’їхати з глузду. Але Бренанова кандидатура на престол має заспокоїти цю хворобливу підозріливість. Енгас чудово розуміє, що тоді ми будемо зацікавлені якнайдовше зберегти йому життя, бо потребуватимемо часу, щоб привчити і шляхту, і простий народ бачити у Бренанові та Ґвен майбутніх короля з королевою. Шкода тільки, що Альсиної майстерності так надовго не вистачить.
— Як я чула, — зауважила Ейрін, — вона обіцяє ще два роки.
— Цього замало. На думку Брігід, треба років п’ять для здобуття ґарантованої більшості в Раді Лордів. А інакше доведеться вдаватися до тиску, що дуже небажано. От якби Ґвен відразу оселилася в Тахріні, то була б уже наполовину своя. Та вона сховалась у Кил Морґанасі, бо й сама не знала, чого хоче.
— Її можна зрозуміти, — озвалася Мораґ. — Підозрюю, Ґвен досі не впевнена, чи потрібна їй катерлахська корона. Лише одне-єдине вона знає точно — що хоче одружитися з Бренаном. Хоч тут їй пощастило.
— Авжеж, — погодилася Шаннон. — Він такий схожий на Шайну…
Розділ XVIII
„Коли живеш у найкращому місті в світі,“ — думав Шимас, неквапно простуючи широкою вулицею, що тяглася вздовж пологого схилу Ейхенського пагорба, — „то немає сенсу подорожувати. Все одно нічого гарнішого не побачиш.“
Він нітрохи не захоплювався красою Манхайна, сейшанської столиці, йому було байдуже як до славетної історії цього міста, так і до величного сьогодення. Шимас хотів лише одного — чимшвидше опинитись у Кованхарі й повернутися до спокійного та розміреного життя університетського викладача. Ярлах аб Конал уже не становив для нього ні найменшої загрози, бо п’ять днів тому вчинив самогубство, щоб не потрапити до рук відьом. Щоправда, на волі залишились інші чорні чаклуни, зокрема Фейлан аб Мередид, проте Шимас був певен, що вони про нього не знають. Ярлах завжди був обачним, часом аж надміру перестраховувався, і якщо одна звістка про Первісну так налякала його, то він, поза будь-яким сумнівом, до самої смерті тримав язика за зубами.
Тож тепер перед Шимасом постала непроста дилема. Прибувши до Кованхара, він міг, як і планував раніше, розповісти свою справжню історію — звичайно, не приплітаючи сюди диннеші; але так само міг вигадати що-небудь цілком невинне та буденне, жодним чином не пов’язане з маґістром аб Коналом. Другий варіант остаточно убезпечував його від можливої помсти з боку Ярлахових соратників, проте істотно послаблював його позиції у відстоюванні свого авторства в тлумаченні Пророцтва про Першу. То, може, Ріана була не така вже й наївна, коли задумала цей плаґіат? Може, вона з самого початку розгледіла мирну та безконфліктну Шимасову вдачу і передбачила, що в нього виникне спокуса сховатися в тінь, не привертати до себе зайвої уваги, і свій комфорт та душевний спокій він поставить вище амбіцій…
Нарешті Шимас полишив Ейхен, центральний район Манхайна, й опинився в Нижньому Місті. Розпитавши в перехожих дорогу і вислухавши пояснення, він пройшов вулицею ще два квартали, після чого звернув у короткий провулок, проминув його і вийшов на вузьку вуличку, встелену вже не бруківкою, а просто битим камінням.
Десь за два десятки кроків попереду, в тіні одного з будинків, стояло троє молодиків підозрілої зовнішності. Що саме в них було підозрілим, Шимас визначити не міг. Просто здавались вони підозрілими, і край. Якось небезпечно зиркали на нього й дуже недобре шкірилися. Було очевидно, що його професорська мантія нічого їм не говорить. Або ж говорить тільки те, що її власник має грошенята.
Помітивши на дорозі величенький камінь, Шимас недбалим помахом руки змусив його відкотитися на узбіччя. Молодики миттю скисли й розчаровано відвернулися. Тільки останній йолоп наважиться помірятися силами з чаклуном. Серед злодіїв такі йолопи велика рідкість — вони швидко потрапляють на шибеницю.